3. Європейська валютна система

Найбільш розвиненою і досконалою формою регіональних валютних угруповань є Європейський валютний союз, який сформувався в рамках західноєвропейської економічної інтеграції та пройшов чотири етапи свого розвитку.

У 1950 р. створено Європейський платіжний союз, основною функцією якого був багатосторонній кліринг. У 1958 р. цей союз було замінено Європейською валютною угодою, що передбачала взаємну їсонвертованість валют та межу коливань курсів валют країн ЄЕС між собою ("європейська змія"). Було створено також Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та європейську розрахункову одиницю.

У 1979 р. створено Європейську валютну систему - це форма організації та регулювання валютних відносин країн Європейського Союзу на наднаціональному рівні. Структурно ця система була побудована на основі існуючих елементів міждержавного валютного регулювання, і нових. Серед останніх виділялось колективну резервну валютну одиницю ЕКЮ, яка базувалась на основі всіх валют країн ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалась залежно від частки країни у ВНП ЄС і в експорті всередині ЄС.

Європейський фонд валютного співробітництва базувався на "кошику" національних валют. Ресурси ЄФВС формувалися за рахунок виділення кожною країною 20 % своїх золотих та 20 % доларових резервів фонду у формі кредитів, що постійно поновлювались.

У 1989 р. було рекомендовано перехід до валютного та економічного союзу країн членів ЄС. Цей перехід повинен був відбуватись у три етапи. На першому етапі, в 1990 р., було ліквідовано всі бар'єри па шляху руху капіталу між країнами ЄС і почалось поступове зближення їхніх основних макроекономічних показників. На другому етапі, який розпочався 7 лютого 1992 р., було підписано Маастрихтський договір про створення єдиного європейського простору. Складова цього договору - Європейський валютний союз. Другий етап передбачав введення вимог конвергенції - жорстких показників зближення національних господарств у сфері державних фінансів, довгострокових відсоткових ставок і валютних курсів, досягнення яких зробить можливим перехід до трегього етапу валютного союзу 1 січня 1999 р. розпочався третій етап, який передбачав введення єдиної європейської валюти -ЄВРО - та створення Європейської системи центральних банків.

Перехід до єдиної валюти, що став кульмінаційним пунктом розвитку європейського валютного союзу, також мав певну етапність. На першому етапі, що розпочався в 1998 р., були визначені ті країни, які- відповідали критеріям, що служать перепусткою у валютний союз (рівень інфляції, дефіциту держбюджету (максимум 3 %), розмір облікової ставки, стабільність національної валюти). Країни, що повністю відповідали цим критеріям, склали першу групу, яка й утворила валютний союз. За підсумками наради, що відбулась у Брюсселі 2 травня 1998 р. цим критеріям відповідали: ФРН, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Португалія, Ірландія, Фінляндія і Люксембург. Греція, чия економіка на той час не відповідала вимогам Євросоюзу, приєдналася до союзу лише у 2001 р. Велика Британія, Данія і Швеція прийняли рішення поки що зберегти власну валюту і проводити незалежну монетарну політику.

До кінця 1998 p. було створено Європейський центральний банк і розгорнено гак звану Європейську систему центральних банків. Останній передаються всі повноваження щодо здійснення спільної валютної політики.

На другому етапі (1999-2001 pp.) було введено в обіг безготівковий євро. який повністю замінив ЕКЮ і використовувався одночасно з готівковими національними валютами, хоча всі операції Європейського центрального банк) здійснювалися тільки в євро.

На третьому етапі (2002-2009 р,) відбулася заміна національних готівкових грошей новими європейськими одиницями - євро - у вигляді банкнот і монет.

Підраховано, що скасування національних грошових одиниць дасть можливість заощадити від 0,5 до і % загального ВНП країн - членів союзу, що становить десятки мільярдів доларів. Саме "стільки країни і громадяни ЄС втрачали при розрахунках у вигляді різниці валютних курсів.

4. Конвертованість національних валют

Конвертованість валюти - це можливість її обміну (конверсії) на валюти інших країн або на золото. Сьогодні має місце взаємна Конвертованість валют, яка спирається на нормативні акти кожної країни і t однією зі статутних вимог VlBcp.

Конвертованість - це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну.

Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості не можлива свобода вибору, тобто те, без чого ринкові відносини втрачають сенс. Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може включитися в різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець позбавляється можливості належним чином задовольняти свій платоспроможний попит.

Щодо взаємної конвертованості розрізняють валюти:

1. повністю, або вільно, конвертовані;

2. частково, або обмежено, конвертовані;

3. неконвертовані, або замкнуті;

4. зовнішньо конвертовані;

5. внутрішньо конвертовані.

Повністю, або вільно, конвертованими є валюти країн, де відмінені всі валютні обмеження як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб). Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту.

Часткове, або обмежено, конвертовані валюти - це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. На вимогу МВФ вказані обмеження не повинні торкатис платежів за поточними міжнародними операціями, здійснення яких невід'ємною ознакою конвертованості. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі; платежі за короткотерміновими банківськими та кредитними операціями; платежі з погашення позик і процентів; репатріація прибутків з інвестицій; грошові перекази некомерційного характеру. При застосуванні обмежень за міжнародними поточними операціями валюта, за регламентом Фонду, втрачає статус конвертованої.

Необоротними (замкнутими), або неконвертованими, є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слабко розвинених країн, які здебільшого пов'язані з валютами колишніх метрополій.

Від місця перебування суб'єкта конвертованість є зовнішню та внутрішню.

При зовнішній конвертовий ості повна свобода обміну зароблених у даній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам. Йдеться про надання можливості:

• вільно обмінювати зароблену в даній країні валюту на будь-яку іноземну; • здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти.

Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти починають виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і купівельного засобу. Але цієї властивості набувають не просто конвертовані валюти, а лише резервні - грошові одиниці економічно сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому світі банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах створюють свої резерви.

Нині налічується понад 50 конвертованих валют і кілька резервних (долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк тощо). Водночас роль світових грошей виконує лише одна валюта: долар США.