2. Сутність та структура міжнародних валютних відносин.

Міжнародні валютні відносини - це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Валютні відносини між країнами є сферою обігу міжнародної економіки, завершальною стадією зовнішньоекономічних операцій.

Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту. Для сучасної міжнародної економіки характерне існування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язаної з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні'руху факторів виробництва. Формування зазначеної фінансової сфери є однією з ознак еволюції світового господарства в міжнародній економіці.

Валютні відносини в рамках міжнародної економіки здійснюються на трьох рівнях - національному, міждержавному (регіональному) та міжнародному.

На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Національна валютна система - це" форма організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством. Особливості національної валютної системи кожної країни визначаються ступенем розвитку та специфікою її економіки та зовнішньоекономічних зв'язків.

Компонентами національної валютної системи є: грошова одиниця даної країни; її валютні резерви; механізм формування валютного (обмінного) курсу; умови конвертованості валюти; система валютних обмежень; порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків; банківські та валютно-фінансові установи; система органів валютного регулювання і валютного контролю тощо.

Регіональні валютні системи формуються в межах міжнародних інтеграційних угруповань. Вони характеризуються наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної Координації та регулювання, регіональних банківських і валютно-фінансових установ, міждержавних або наддержавних організацій, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна (світоча) валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання. Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.

Світова валютна система - це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Структуру світової валютної системи складають:

• міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композитивні гроші тощо);

• міжнародна валютна ліквідність - це спроможність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов'язань у міжнародній сфері;

- узаконений режим валютних курсів і паритетів'(валютний паритет - це законодавче встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу);

• уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

• умови конвертованості валют;

• валютні ринки;

• міжнародні валютно-фінансові організації.

Етапи розвитку і еволюції міжнародної валютної системи.

Міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи.

Паризька валютна система.'Стихійно склалася у ХІХ ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у і 867 р. Згідно з цією угодою золоте визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:

• основою системи виступав золотомонетний стандарт;

• валютні одиниці крзїн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;

• золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;

• підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей;

• діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.

Генуезька валютна система. Результатом Генуезької міжнародної економічної конференції (1922 р.) стало створення нової валютної системи, її основні риси:

• основою системи виступало як золото, так і девізи - іноземні валюти;

• збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися як безпосередньо, так і опосередковано через іноземні валюти;

• відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;

• провадилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.

Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929-1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних принципів валютної системи - золотодевізний стандарт.

Бреттон-Вудська валютна система. З'явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась у 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США). Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначили основні риси нової валютної системи, її суть полягала в тому, що паперові гроші перестали обмінюватись на золото. При цьому золото зберігаю свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшились.

Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевіз-ною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт - це міжнародна валютна система, що грунтувалась на золоті та девізах - двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).

Долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими установами інших країн в казначействі США за курсом (1944 р.) 35 дол. за 1 тройську унцію (31,1 г).

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося в основному через Міжнародний валютний фонд, який був створений на Бреттон-Вудській конференції. Його основними цілями були:

• сприяння міжнародному співробітництву, консультації з міжнародних валютних проблем; .

• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

• сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;

• надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;

• скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів-країн-членів.

На початку 70-х років XX ст. відбулася зміна сил у міжнародній економіці: сформувалися три центри світового економічного суперництва -США, Західна Європа та Японія. Ця обставина призвела до формування нової валютної системи, що дістала назву Ямайської.

Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої - в проголошенні повної демонетиризації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні.

На Ямайській конференції було введено стандарт СДР (англ.) - спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити роль інших резервних валют.

Спочатку одиниця СДР прирівнювалась до золота, що відповідало золотому вмістові долара (1970 р.). З 1974 р., у зв'язку з переходом до плаваючих валютних курсів був відмінений золотий зміст СДР. Курс СДР визначався на основі валютного кошика - середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1 % світової торгівлі. Валютний кошик - це метод зіставлення середньозваженого курсу однієї валюти щодо певного набору інших валют. З 2001 р. курс СДР розраховується на базі чотирьох валют. За станом на 01.01.2008 р. структура валютного кошнка була такою: долар США - 45 %, евро - 29, єна - 15, фунт стерлінгів - 11 %.

За підсумками Ямайської конференції валютні відносини між країнами грунтуються на плаваючих курсах.

■ Ямайська валютна система розвивається за принципами поліцентризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям, з іншого - має досить розвинену мережу автономних (регіональних) валютних структур. Втілення у життя Кінгстонських угод не підтвердило можливості повного витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти. Більше того, США вдалося здійснити ряд стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Цьому не змогли завадити ні введення євро, ні події 11 вересня 2001 р., коли відбувся терористичний напад на Світовий торговельний центр у Нью-Йорку. Тому і в нині діючій валютній системі долар залишається реальною основою міжнародного валютно-фінансового механізму. Сьогодні американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків, становить понад 60 % офіційних світових валютних резервів. З огляду на це можна констатувати, що Кінгстонська система функціонує за принципами не паперово-валютного, як це передбачалось угодою, а паперово-доларового стандарту.