4. Причини міжнародного руху капіталу

В основі міжнародної міграції капіталу 'лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капітану, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

• відносний надлишок капіталу на національних риндах, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

• попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, через нерівномірність економічного розвитку держав;

• різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

• інтернаціоналізацію виробництва:

• зацікавленість у природних ресурсах: інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;

• відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

• бажання обійти тарифні та неТарифні бар єри, які є у звичайному комерційному експорті;

• захист грошей від інфляції;

• технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

розвиваються і США; до третьої - решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовним, оскільки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів Є.

а) збільшення кількості країн - членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика;

б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо:

в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції;

г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни;

д) активне використання кредитних відносин між постсоці&кістичними і слаборозвиненими країнами. Причому, з одного боку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, - позиковими країн Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвестиції на власних територіях.

Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких:

• позикові стимули - встановлення прямих позикових пільг або зниження податку тощо; « .

• фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;

• нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомога в управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо;

е) велика роль транснаціонаїьних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.

Транснаціональні банки - це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг, їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського житгя.

Найбільші банки має Японія; а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.

Транснаціональні корпорації - це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. Єдиного визначення ТИК немає. Найавторитетнішим с трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) визначає ТНК як підприємство, яке об'єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в двох і більше країнах, яке здійснює послідовну політику га загадьтгу стратегію через один або декілька центрів прийняття рішення. Вони с результатом інтернаціоналізації господарського життя. Сферами прикладання капіталів ТНК є як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. У перших з них об'єктами прямого інвестування найчастіше є галузі обробної промисловості та сфера послуг, а в країнах, що розвиваються -розроблення природних ресурсі», галузі, що заміщують імпорт, створення експортних баз.

Інвестиційна активність та економічне зростання - взаємопов'язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності і навпаки. Зростанню іноземного інвестування в будь-яку країну сприяє нормальний інвестиційний клімат.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат формується багатьма факторами (факторами ризику), які можна об'єднати в такі три основні групи:

• соціально-нолітична ситуація та її перспективи;

• економічна ситуація та її перспективи;

' • зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи. Основними перешкодами на шляху вкладення інвестицій в Україну є:

- нестабільність законодавства;

- значна зв'язаність економіки-на колишніх республіках СРСР, перевалено Росії;

- нерозвиненість інфраструктури, особливо транспортної та телекомунікаційної мереж;

- незбалансованість економіки;

•■ неспроможність влади дотримуватись взятих на себе зобов'язань;

• невідповідність організаційних управлінських форм світовим;

• економічна і політична нестабільність,

• корупція.

Переважно саме ці причини, що значною мірою залежать від держави, стримують ширший доступ інвестицій в Україну. Для покращання інвестиційного клімату необхідні:

• зрівнювання у правах інофірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;

• створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;

• розвиток системи страхування інофірм;

• визначення пріоритетів інвестування;

• підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

• розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капітало­вкладенням та гарантування інвестицій;

• активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;

• створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

• поглиблення ринкових реформ;

• удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за його дотриманням.