- •Основні ознаки кризи в системі вищої освіти.
- •Характеристика фізичного розвитку студентської молоді.
- •Основні методи самовиховання.
- •Цілі професійно-педагогічного спілкування викладача зі студентом.
- •Основні рівні розвитку педагогічних здібностей.
- •Завдання психології вищої школи на сучасному етапі.
- •Основні показники інтелектуальної зрілості.
- •Характеристика позитивної «я – концепцію» студента.
- •Основні педагогічні позиції викладача.
- •Класифікація основні педагогічні цінностей.
- •Основні критерії педагогічної майстерності викладача.
- •Психологічні вимоги до саморегуляції спілкування.
- •Основні складники фахової компетентності та їх характеристика.
- •Кризи студентського віку та їх ознаки.
- •Основні типи ставлення майбутніх педагогів до психологічних знань.
- •Характеристика ділової спрямованості викладача.
- •Основні функції педагогічного спілкування.
- •Компоненти системи взаємовідносин викладача і студента.
- •Процес соціалізації студентської молоді.
- •Основні напрями реформування вищої освіти в Україні.
- •Характеристика нормативних криз.
- •Поняття внутрішньої інтеграції студентів та її аналіз.
- •Структура психологічної готовності до навчання у вищій школі.
- •Поняття власної ідентичності.
- •Типологія викладачів вищої школи.
- •Основні методи психології вищої школи.
- •Професійна спрямованість особистості.
- •???Характеристика позитивних стилів педагогічного спілкування.
- •???Характеристика негативних стилів педагогічного спілкування.
- •Характеристика поняття «сучасний університет».
- •Характеристика студентства, як представника малої соціальної групи.
- •Аналіз інтелектуальних функцій студентської молоді.
- •Характеристика адаптації студентської молоді до вузу.
- •Поняття педагогічної майстерності.
- •Структура педагогічних здібностей викладача.
- •Загально - людські і професійні якості викладача.
- •Типологія викладачів очима студентів.
- •Етапи професійного зростання викладача.
- •Характеристика бар’єрів у педагогічному спілкуванні.
- •Основні труднощі в роботі викладача.
Характеристика ділової спрямованості викладача.
Гуманізація вищої освіти передбачає цент рацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладачповинен мати високий рівень особистісної і громадської зрілості.
Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату. Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:
1) Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у викладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитивної мотивації учня, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.
2) Формально-педагогічна спрямованість, яка пов’язана з прагненням викладача будь-що виконувати навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можливості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічного управління).
3) Хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість викладача на самого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар’єру. На заняттях у таких викладачів студенти мало активні, продуктивність їхньої праці дуже низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але, на жаль, є.
Основні функції педагогічного спілкування.
Педагогічне спілкування виконує такі функції: – взаємопізнання вихователя і вихованця; – обмін думками, почуттями та інформацією; – організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних заходів; – самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу. — контактну (встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передавання повідомлення, змісту взаємозв'язку); — інформаційну (обмін повідомленнями: прийом, передавання інформації; обмін думками, задумами, рішеннями тощо); — спонукальну (стимуляція активності партнера з комунікації, спрямування його на певні дії); — координаційну (взаємне орієнтування й узгодження дій для організації спільної комунікативної діяльності); — пізнавальну (сприйняття, осмислення змісту інформації, пізнання внутрішнього стану співрозмовника; розуміння і вивчення навколишнього світу, особистості, колективу, себе); — експресивну (можливість доступно, цікаво й емоційно-виразно передавати знання, формувати уміння й навички; збудження в партнерові необхідних емоційних переживань (“обмін емоціями”)); — встановлення відносин (усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших комунікативних зв'язків); — організація впливу (зміна стану, поведінки, рівня комунікативних знань, умінь, досвіду, ціннісно-мотиваційної сфери співрозмовника тощо); — управлінську (керування своєю поведінкою, вплив на інших людей).