10. Класифікація основні педагогічні цінностей.

Педагогічні цінності різняться за рівнем свого існування, який може стати основою їх класифікації. У цій підставі виділяються особистісні, групові та соціальні педагогічні цінності.

Соціально-педагогічні цінності - це сукупність ідей, уявлень, правил, традицій, що регламентують діяльність соціуму в сфері освіти.

Групові педагогічні цінності можна представити у вигляді концепцій, норм, регулюючих і напрямних педагогічну діяльність в рамках певних освітніх інститутів. Сукупність таких цінностей має цілісний характер, володіє відносною стабільністю і повторюваністю.

Особистісні педагогічні цінності - це соціально-психологічні утворення, в яких відображаються цілі, мотиви, ідеали, установки та інші світоглядні характеристики педагога.

11. Основні критерії педагогічної майстерності викладача.

Педагогічна майстерність - це досконале, творче виконання педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, в результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку.

Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні вартості, професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку (рис. 5).

12. Психологічні вимоги до саморегуляції спілкування.

Викладачеві потрібно дотримувати такі психологічні вимоги:

1) Використовувати під час занять елементи неформального спілкування зі студентською аудиторією.

2) Акцентувати увагу на позитивних моментах будь-якої відповіді  студента.

3) Прагнути знімати «гіпноз негативної оцінки», не поспішати за неправильну відповідь виставляти «незадовільно» або «задовільно», давати можливість студентові підготуватися і відповісти на контрольне запитання пізніше.

Отже, ефективність педагогічної взаємодії залежить від комунікативних здібностейвикладача, умінь і навичок успішного спілкування з людьми. Професійність спілкування викладача виявляється,  зокрема, у виборі ним тону висловлювання і у специфічних реакціях на дії студента – партнера по спілкуванню. Одночасно викладачеві слід пам’ятати, що у всіх випадках особистість – найвища цінність, а тому «стався до студента так, як би ти хотів, щоб він ставився до тебе» ( християнська заповідь ), «приймай студента таким, яким він є» (настанови психологів-гуманістів ). Це саме правило стосується і студента стосовно своїх викладачів.

13. Основні складники фахової компетентності та їх характеристика.

Фахова компетентність – здатність успішно викону­вати професійні завдання і обов’язки тієї посади, на яку людина претен­дує. Це кваліфікаційна характеристика фахівця, зокрема:

1)ґрунтовні знання із загальноосвітніх і фахових дисциплін (загальна ерудиція);

2)володіння професійною технологією – здатність мобілізувати знан­ня та вміння для вирішення конкретних професійних проблем;

3)висока кваліфікація, яка характеризується поліфункціональністю -уміння переносити набуту здатність виконувати виробничі завдання на різні ланки професійної діяльності;

4)уміння аргументувати способи вирішення проблеми на різних рів­нях активності;

5)уміння співпрацювати з колегами (співдружність, взаємодопомога тощо);

6)професійна компетентність асоціюється з успішною поведінкою фахівця в нестандартних ситуаціях, із неформалізованою взаємодією з партнерами, умінням оперувати суперечливою інформацією або з дина­мічними системами.

Високий рівень оволодіння професією характеризує ще одне понят­тя – професійна культура фахівця. Складниками професійної культури є професійна компетентність, системний світогляд, модельне (професійне) мислення, а також професійна творчість і професійна рефлексія (критич­на об’єктивна самооцінка).