1. 10. Геодезичні роботи при влаштуванні котлованів.

При влаштуванні котлованів під фундаменти будинків і споруд на місцевості розмічують границі (лінію брівки) котловану, ведуть постійний геодезичний контроль за виїмкою ґрунту. Після закінчення проведення земляних робіт виконується виконавча зйомка дна котловану.

Способи розмічувальних робіт залежать від матеріалу, конструкції й глибини закладення фундаменту. Котловани розмічують на основі рисунків фундаментів і розмічувальних рисунків від винесених на місце­вість осей споруд.

Розмічування граней неглибоких котлованів під стрічковий фунда­мент виконується від основних осей будинку, нанесених на обноску І. Для цього вздовж осі між точками на обноскі натягується дріт або жорстка нитка 2. За допомогою виска вісь передається на землю. Вздовж осі через 20 м і більше забивають кілки. Праворуч й ліворуч від осі відкладають половину ширини (а/-2) і також закріплюють кілками 3 (мал. 1.9.1.). Між кілками натягують шнур, який і позначає границю котловану. Іноді вздовж шнура роблять невеликі поглиблення.

При влаштуванні монолітних стрічкових фундаментів ширина котловану дещо збільшується з тим, щоб можна було без перешкод встано­вити і закріпити щитову опалубку.

Мал. 1.9.1. Розбивка котловану під стрічковий фундамент

При виїмці ґрунту систематично перевіряють глибину котловану за допомогою візира або геометричного нівелювання. Виїмка ґрунту за 5...10 см

до проектної позначки дна котловану зупиняється. "Пе­ребір" гранта (зайва виїмка) не допускається, оскільки це порушує природну структуру ґрунту.

Перед остаточним зачищенням дно котловану ретельно перевіря­ється візирами або за допомогою нівеліра. На кожному перетині бу­дівельних осей, але не рідше як через 4...5 м геометричним ніве­люванням або за допомогою візиром встановлюють кілки на проектну позначку дна котлована.

При влаштуванні глибоких котлованів їх розбивають, як прави­ло, до влаштування обноски.

Тільки після виїмки грунту створюють обноску. На місцевість виносять нижню грань (кромку) котловану і верхню бровку котловану від закріплених на місцевості головних або основних осей.

Спочатку на місцевості виносять нижню кромку котловану згід­но з проектними розмірами. Розміри беруться від осі до зовнішньої грані фундаменту. Границя брівки залежить від величини уклону 1:m, укосу і глибини котловану. Якщо місцевість похила то на кожному куті обчислюють відстань від кромки до брівки котловану за формулою

(1.9.1)

де Н_з - позначка землі, Н_о - проектна позначка дна котловану. Позначка землі визначається за топографічним планом.

Мал. 1.9.2. Розбивка глибоких котлованів.

Відклавши від кромки котловану обчислені відстані Δd, для характерних точок отримують лінію брівки котловану (мал. 1.9.2., б). Вздовж брівки забивають кілки і натягують шнур. Вони і будуть по­значати межу котловану. Оскільки при механізованій розробці ґрунту кілки, закріплені по брівці котловану, знищуються, то рекомен­дується ці кілки закріплювати поза зоною проведення земляних робіт. Кожна лінія брівки й кромки котловану закріплюється двома тимчасо­вими створними кілками (мал. 1.9.1, б).

Під час земляних робіт геометричним нівелюванням перевіряють глибину котловану. При копанні глибоких і широких котлованів на їх дні або на окремих виступах встановлюють тимчасові репери для зруч­ності геометричного нівелювання. Позначки на робочі репери переда­ють за схемою на мал. 1. 9. 2. Для контролю позначки на дно котловану передають двічі (від двох вихідних реперів), змінюючи положення підвісу рулетки. Похибка винесення не повинна перевищувати - 1 см.

При остаточному зачищенні на дні котловану розбивають сітку, утворену перетином поздовжніх і поперечних осей будинку. У верши­нах сітки забивають кілки. Геометричним нівелюванням встановлюють кілки, розміщені на відстані 15...20 м один від одного, на проект­ну позначку дна котловану. Інші кілки можна встановити на проектну висоту за допомогою візира або за допомогою нівеліра при встанов­ленні основних кілків.

Оскільки дно котловану, як правило, знаходиться в горизонтальній площині, то винесення її за допомогою ніве­ліра не становить труднощів. Коли верх кілків знаходиться нижче від поверхні ґрунту, то біля них роблять невеликі поглиблення.

Після остаточного зачищення дна котловану складають виконавчу схему. На дні котловану від напрямів поздовжніх і поперечних осей будинку розбивають сітку через 5...8 м і нівелюють дно у вершинах сітки.

На виконавчому малюнку позначають розміри котловану від основ­них осей і виписують позначки до риття котловану й фактичні познач­ки його дна. В середині малюнка наводиться проектна позначка. Від­хилення фактичних позначок дна котловану не повинні перевищувати 2...З см.

Будівельна обноска служить для детальної розбивки вісей будинку та їхніх закріплень. Найбільш раціональної є інвентарна металева обноска. Обноска встановлюється на висоті 0,4-0,6 м від землі паралельно основним вісям, що утворять зовнішній контур будинку, на відстані, що забезпечує незмінність її положення в процесі будівництва.

Для пристрою обноски провішують за допомогою тахеометра лінії, строго паралельні основним вісям, що утворять зовнішній контур будинку. Для цього від всіх центрів, що фіксують положення основних вісей будинку, по напрямку основних вісей відкладають відстані в 2 або 3 м та одержують точки А_I, A_I`, В<sub>I</sub>, B<sub>I</sub>`, I, ІІ, I I I, IV. Створність контролюється тахеометром, установленим над центром. Отримані точки фіксують установку крайніх стійок обноски.

Кути між лініями, що зв'язують точки, повинні бути прямими, що й контролюється шляхом їхнього виміру теодолітом, установлюваним над точками А_I, A_I`, В<sub>I</sub>, B<sub>I</sub>`, I, ІІ, IV, IV. Центри стійок повинні проходити строго по лінії створу. Відхилення стійки від вертикалі може бути не більше 1 мм. Після установки стійок установлюють горизонтальні штанзі.

На готову обноску за допомогою тахеометра переносять основні вісі спорудження. Перенос вісей на обноску виробляється від закріплених на місцевості осьових знаків. Для цього тахеометр установлюють над точкою I по створі I—IV, а потім установлюють трубу по створі I-I' і на вилученій штанзі строго по биссектору кріплять рухомий хомутик так, щоб проріз або петля для фіксації дроту на ньому збігалася з вертикальною ниткою тахеометра. Потім переносять тахеометр у протилежний кінець створу, I—IV, встановлюють над точкою IV і повторюють ті ж дії. У такий спосіб на обноску виносять основні вісі будинку.

Проміжні вісі знаходять безпосередньо шляхом відкладання по верхньому краю обноски проектних відстаней у прямому та зворотному напрямках, положення вісеї фіксування.

Ромічування вісей перевіряють і приймають по акту. Відхилення габаритних розмірів будинку по будівельної обноску не повинне перевищувати 5 мм для розмірів до 10 м та 20 мм - при розмірах до 100 м і більше.

Мал. 2.3.1. Схема розмічування будівельної обноски.

Вихідний горизонт представляє умовну площину, що проходить через опорні площадки останніх по висоті несучих конструкцій підземної частини будинку або спорудження.

Побудова планової мережі може здійснюватися на блоках фундаменту, бетонній підготовці або перекритті нульового циклу.

Планова розмічувальна мережа на вихідному горизонті створюється у вигляді правильних фігур, що повторюють загальну конфігурацію будинку або спорудження. Сторони планової мережі розташовуються паралельно вісям будинків або споруджень так, щоб розмічування встановлених вісей виконувалося безпосередньо лінійними промірами уздовж сторін ходу або методом побудови створів (мал. 2.3.2.).

Мал. 2.3.2. Планова розмічувальна мережа на вихідному горизонті:

1 — пункти на вихідному горизонту; 2 — осьові розмічувальні знаки.

Побудова планової розмічувальної мережі на вихідному горизонті виконується в такій послідовності:

- проложення основного ходу по вихідних точках (Ів, ІІв, ІІІа, IVа);

- редукування основних точок планової розмічувальної мережі;

- побудова проміжних точок мережі;

- прокладання контрольного ходу.

Побудова на вихідному горизонту основних точок планової мережі виробляється зі знаків розмічування основних вісей будинку або спорудження методами полярних і прямокутних координат або побудовою створів.

Класи точності, що рекомендують, побудови планової мережі наведені в табл. 1.8.3. Точність побудови планової розбивочної мережі на вихідному горизонту призначається на клас вище точності планової мережі на монтажному горизонту.

Основні точки на цій стадії робіт закріплюються або тимчасовими знаками, що забезпечують їхню нерухомість на період виконання робіт з побудови мережі, або тимчасовими оцінками на постійних знаках.

У випадку побудови планової мережі на перекриттях нульового циклу багатоповерхових будинків виробляється приймання геодезичних робіт при спорудженні підземної частини будинку.

До приймання варто представити: акт і схеми розмічування основних вісей будинку або спорудження на денній поверхні, схеми побудови планової мережі при зведенні фундаментів, схеми розмічування встановлених вісей при будівництві підземної частини будинку, креслення (схеми) виконавчих зйомок конструкцій фундаментів, схеми й каталоги пунктів планового й висотного обґрунтування в районі будівництва будинку, схеми знаків закріплення основних вісей будинку або спорудження.

Кількість опорних точок планової розмічувальної мережі на вихідному горизонту визначається при складанні ППГP і залежить від розмірів і призначення будинку або спорудження, схеми технології виконання будівельно-монтажних робіт і ряду інших факторів.

Запроектовані та остаточно певні точки планової мережі на вихідному горизонті варто надійно закріплювати (дюбелями, керном на закладних деталях та у спеціальних турах у підземній частині будинку, у фундаментах і плитах перекриття та ін.) і маркирувати незмивною олійною фарбою із вказівкою номера опорної точки.

Залежно від розмірів будинку або спорудження,схеми побудови розмічувальної мережі на вихідному горизонті по основним (кутовим) точкам цієї мережі прокладається полігонометричний хід або координати точок визначають методом трілатерації.

Для одержання значень редукції обчислюють теоретичні й фактичні координати вихідних точок мережі. Для спрощення обчислень застосовується

умовна система координат. При обчисленні фактичних координат ходу застосовується роздільне рівняння кутів і ліній.Лінійні та кутові значення редукції обчислюють різницю теоретичних і фактичних координат точок планової мережі. Для введення редукції в натурі становлять на міліметровому папері редукційні аркуші, що містять порядковий номер точки, дійсне (фактичне) положення точки, теоретичне положення точки, напрямок не менш чим по двох пункту мережі, лінійне й кутове значення редукції.

Точки на редукційний аркуш наносять по координатах. Правильність нанесення їх на редукційний аркуш контролюється шляхом порівняння значень кутової і лінійної редукції, отриманих у результаті обчислень і знятих графічно.

Введення редукції здійснюється в такий спосіб.

Зображення дійсного положення точки на редукційному аркуші сполучається з положенням точки в натурі. Далі редукційний аркуш орієнтують по одному напрямку й роблять контроль по інших напрямках. Теоретичне положення точки з редукційного аркуша переносять (перекаливають) на пластини заставних. По лінійному й кутовому значеннях редукций контролюють положення точки на вихідному горизонту та остаточно закріплюють її з урахуванням схоронності на весь період зведення будинку або спорудження.

Після завершення робіт і з введенням редукції приступають до побудови на вихідному горизонту проміжних точок планової розмічувальної мережі. Промірами уздовж сторін планової мережі спочатку намічають положення проміжної точки. Методи виконання промірів при цьому аналогічні лінійним вимірам в основному полігонометричного ходу.

По основним і проміжним точкам геодезичної мережі прокладають контрольний полігонометричний хід. Точність вимірів контрольного ходу та ж, що й основного полігонометричного.

За результатами вимірів контрольного ходу обчислюють координати основних і проміжних точок планової мережі на вихідному горизонту.

Розбіжності теоретичних координат і координат, отриманих з обчислень контрольного ходу, не повинні перевищувати величини, обчисленої по формулі

Δ_х,в = (S_х,у /T_п.с.)

де S_x,y — відстань по відповідній осі між найбільш вилученими основними точками; T_п,с. — знаменник граничної відносної помилки побудови мережі даного класу точності.

У випадку неприпустимих відхилень від теоретичних координат виконується повторне редукування з контрольними вимірами суміжних кутів і сторін геодезичної мережі.

У необхідних випадках планова розбивочна мережа може бути побудована зі зрушенням або розворотом стосовно осей фундаментів або стін будинку. Величина зрушення й розвороту мережі призначається проектною організацією за результатами виконавчих зйомок конструкцій підземної частини будинку.

По основних точках планової розмічувальної мережі на вихідному горизонті прокладається нівелірний хід відповідного класу точності. Передача абсолютних оцінок на вихідний горизонт будинку або спорудження виробляється від реперів загальмайданного висотного обґрунтування методом геометричного нівелювання.

Після завершення робіт з побудови розбивочної мережі на вихідному горизонті представляються наступні документи:

- схема розбивки основних вісей будинку або спорудження на денній поверхні;

- приписання авторського нагляду про зрушення або розворот планової геодезичної мережі стосовно вісей фундаментів або стін;

- схема побудови розбивочної планової мережі на вихідному горизонту;

- схема контрольного полігонометричного ходу (мережі трилатерації) з випискою відхилень фактичних координат точок від теоретичного значення;

- відомість висот геодезичних точок;

- журнали польових вимірів.