3. Кримінальна відповідальність співробітника міліції

Працівник міліції зобов'язаний у випадках, коли він спричинив шкоду громадя­нину, надати йому необхідну допомогу. Йдеться, в першу чергу, про надання до­лікарняної допомоги. Вона може бути виражена в зупинці кровотечі, виклику швид­кої медичної допомоги або доставлені особи, що постраждала, до медичної ус­танови.

Допомога повинна бути надана всім особам, які постраждали від застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила.

Ненадання допомоги працівником міліції таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Разом з тим, надаючи допомогу особам, що посягали або затримуються пра­цівник міліції повинен дотримуватися заходів безпеки з тим, щоб він зміг попере­дити раптовий напад з їхнього боку. Необхідно оглянути їхній одяг та речі, вилу­чити зброю та предмети, ще можуть бути використані в якості зброї.

У всіх випадках застосування зброї, крім виконання вимог, викладених у п. 5 цієї статті (письмове повідомлення безпосереднього начальника), негайно в найкоротші строки має бути повідомлено про подію прокурору.

Якщо неможливо безпосередньо повідомити його через начальника, це має бути зроблено через чер­гового. Це обумовлено тим, що представники прокуратури, яким підслідні кримі­нальні справи про злочини, скоєні співробітниками міліції, повинні мати можливість своєчасно прибути на місце події для його огляду. Повідомляють прокурора, як правило, телефоном.

Працівник міліції, який застосував силу, не несе за свої дії відповідальності навіть при заподіянні громадянам шкоди, якщо він діяв відповідно до Закону.

Кримінальна відповідальність співробітника міліції настає у випадках, коли він:

- використовував вогнепальну зброю для скоєння злочину (за відповідними статтями КК України):

- порушив вимоги Закону про необхідну оборону та крайню необхідність. Пе­ревищення меж необхідної оборони вважається перевищенням повноважень щодо застосування сили.

Якщо дії працівника міліції не підпадають під жодну статтю КК України, але при застосуванні вогнепальної зброї він пору­шив вимоги ст. 12, 15, 15.1 Закону України “Про міліцію”, то має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Перевищення повноважень щодо застосування сили встановлюється під час службового розслідування.

Працівник міліції не повинен нести відповідальність застосовуючи зброю:

- за смерть та тілесні ушкодження водію, майнову шкоду, що настала внаслідок перевертання, наїзду транспортного засобу, який вийшов з-під контролю цього водія;

- коли куля рикошетом від колеса або технічного вузла автомобіля влучає у водія чи пасажира;

- коли постріл відбувається під час різкого маневру транспортного засобу, який переслідується;

- у момент наїзду транспортного засобу працівника міліції на перешкоду, в результаті чого не можна передбачити зміну напрямку польоту кулі;

- коли господар дає команду собаці, після якої вона атакує працівника міліції та громадян;

- коли собака без повідка та намордника кидається на людей незалежно від того, знаходиться господар поруч чи ні;

- якщо водій транспортного засобу, що переслідується маневруванням притискує на швидкості автомобіль працівника міліції до кювету або перешкоди. (Науково-практичний коментар до Закону України "Про міліцію").

Витяги статей з кримінального кодексу України

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.