Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500 − високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лихі.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб;

III ступінь – уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менше 0,5 г/м3);

2-й – високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3);

3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3);

4-й – мало шкідливі (LС50 – більше 50 г/м3).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);

2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген ).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 1300С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 1300С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи:

нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);

стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін);

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть знаходитися у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери.

Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших.

У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хімічної речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах установлює Державний стандарт.

Зокрема, відповідно до вищенаведеного стандарту:

аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки;

попередньо проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкта, визначення типу НС.

Головними задачами хімічної розвідки є:

уточнення наявності і концентрації отруйних речовин на об'єкті робіт, границь і динаміки зміни хімічного зараження;

одержання необхідних даних для організації аварійно-рятувальних робіт і заходів безпеки населення і сил, що здійснюють ліквідацію аварії;

постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні НС, своєчасне попередження про різку зміну обстановки.

Одночасно в зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, цехів, транспортних засобів і інших місць, де могли знаходитися люди в момент аварії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів.

Рятувальні роботи в зоні зараження проводяться з обов'язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання.

При порятунку потерпілих на ХНО враховується характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються наступні заходи:

- деблокування потерпілих, що знаходяться під завалами зруйнованих будинків і технологічних систем, а також в ушкоджених блокованих приміщеннях;

- екстрене припинення впливу НХР на організм уражених шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження;

- надання першої медичної допомоги потерпілим;

- евакуація уражених у медичні пункти та в установи для надання лікарської допомоги і подальшого лікування.

Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження, при цьому необхідно:

- забезпечити швидке припинення впливу НХР на організм через видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизуватих;

- відновити функціонування важливих систем організму шляхом найпростіших заходів (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця);

- накласти пов'язки на рани і іммобілізувати ушкоджені кінцівки;

- евакуювати уражених до місця надання лікарської допомоги і наступного лікування.

Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Локалізацію, чи зниження до мінімального рівня впливу виниклих при аварії на ХНО уражаючих факторів в залежності від типу НС, наявності необхідних технічних засобів і нейтралізуючих речовин здійснюють такими способами:

- припиненням викидів НХР способами, що відповідають характеру аварії;

- постановкою рідинних завіс (водяних чи нейтралізуючих розчинів) у напрямку руху хмари зараженого повітря;

- створенням висхідних теплових потоків у напрямку руху хмари НХР;

- розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком;

- обмеженням площі виливу та інтенсивності випару токсичної речовини;

- збором (відкачкою) НХР у резервні ємності;

- охолодження проливу рідини твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами;

- засипанням проливу сипучими речовинами;

- загущенням проливу спеціальними рецептурами з наступними нейтралізацією і вивозом;

- випалюванням токсичної рідини.

В залежності від типу НС локалізація і знешкодження хмар і проливів НХР може здійснюватися комбінуванням наведених способів.

Сьогодні в народному господарстві України використовуються десятки тисяч різних хімічних сполук, причому щорічно ця кількість збільшується на 200-1000 нових речовин.

За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм хімічні речовини можна розбити на шість груп, а за ступенем дії на організм людини - на чотири класи.

Таблиця 1.

Характеристика ХНР за ступенем токсичності

Клас токсичності

ГДКв повітрі,

мг/м3

Середні смертельні

Концентрація, мг/л

Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг

Надзвичайно токсичні

0,1

< 1

< 1

Високо токсичні

0,1-1

1-5

1-50

Сильно токсичні

1,1 -10

6-20

51-500

Помірно токсичні

Теж

21-80

501-5000

Мало токсичні

> 10

81-160

5001-15000

Не токсичні

-

> 160

> 15000

Таблиця 2.

Клас небезпеки ХНР за ступенем дії на організм людини

Клас небезпеки

Характеристика класу небезпеки

ССК, мг/м3

1

Речовини надзвичайно небезпечні

< 500

2

Речовини високо небезпечні

501-5000

3

Речовини помірно небезпечні

5001-50000

4

Речовини мало небезпечні

> 50001

ССК - середня смертельна токсодоза LС50, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії.

До найнебезпечніших (надзвичайно і високо токсичних) хімічних речовин належать:

• деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш'яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

• карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

• речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);

• сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

• фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та інші);

• хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

• галогени (хлор, бром);

• інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин належать:

- мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова та інші);

- луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

- сполуки сірки ( діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

- хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

- деякі спирти і альдегіди кислот;

- органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідразин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофепол);

- феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не становлять собою хімічної небезпеки, належить вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особливу групу хімічно небезпечних речовин складають пестициди - препарати, які призначені для боротьби зі шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур'янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини. За хімічним складом пестициди можна розділити на групи:

• фосфорорганічні сполуки (паратіон, диметоксидихлор вінілфосфат, карбофос, хлорофос та інші);

• карбонати (севін, карботіон та інші);

• хлорорганічні сполуки (ДДТ, дильдрін, гексахлоран та інші);

• ртутьорганічні сполуки (метилртутъ, ацетат метоксгетилртуті та інші);

• похідні фенікси оцтової кислоти (2, 4-дихлорфенікс-оцтова кислота-2, 4-Д; 2, 4, 5-трихлорфсніксоцтова кислота - 2, 4, 5-Т);

• похідні дипиридила (паракват, дикват та інші);

• органічні нітросполуки (динітроортокрезол - ДНОК, динітро фенол - ДНФ); інші.

Більшість з вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі й слабо токсичні (помірно, слабо токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас призвести до масових санітарних втрат внаслідок аварій (катастроф), що супроводжуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.

Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пара або тонко дисперсний аерозоль), який може стати причиною ураження людей. Ці хімічні сполуки належать до групи ХНР.

До хімічно небезпечних об'єктів належать:

• заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують ХНР;

• заводи або їх комплекси з переробки нафтопродуктів;

• виробництва інших галузей промисловості, які використовують ХНР;

• підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

• транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові й морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

• склади і бази з запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Фізико-хімічні властивості ХНР здебільшого визначають їх можливість переходити в головний фактор ураження і створювати концентрації, що можуть уражати людей. Найбільше значення мають агрегатний стан речовини, розчинність її у воді і різного роду розчинниках, щільність речовини та її газової фази, гідроліз, летучість, максимальна концентрація, питома теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченого пару, коефіцієнт дифузії, температура кипіння і замерзання, в'язкість, теплове розширення і стискання, корозійна активність, температура загорання та інші.

Агрегатний стан. При звичайних умовах ХНР можуть бути у вигляді твердих, рідких або газоподібних речовин. Однак при виробництві, використанні, зберіганні або перевезенні їх агрегатний стан може змінюватися від такого в звичайних умовах, що може здійснити вплив як на кількість ХНР, яка викидається в повітря, так і на фазовий дисперсний склад зараженої хмари.

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при аваріях викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

• перша група — речовини з переважною дією удушення:

- з вираженою дією припікання (хлор, трьоххлористий фосфор, оксихлорид фосфору);

- з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

• друга група - речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрии);

• третя група - речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

- з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

- з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);

• четверта група - нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);

• п'ята група - речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);

• шоста група - метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид, метилхлорид, діметилсульфат);

• сьома група - речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).

До речовин з переважною дією удушення належать токсичні сполуки, для яких головним об'єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду визначається токсичними властивостями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пари низки речовин у високих концентраціях можливий швидкий летальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним обпаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.

До речовин переважно загальної отруйної дії належать сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною загибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.

Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.

Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихального ланцюгу (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз'єднувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргідрин, етиленфтор-гідрин).

До речовин з дією удушення і загальноотруйною дією здатні значна кількість ХНР, що здатні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значмо утруднює надання допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), належать речовини, які порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючий стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися у процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.

До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, належать токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який ускладнюється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.

До метаболічних отрут належать токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і у важких випадках закінчується смертю протягом декількох діб.

У патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з боку центральної нервової системи, паренхіматозних органів та, іноді, системи крові.

За своєю побудовою ці речовини належать до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною властивістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційне/дійсних вуглеводневих радикалів.

До речовин, що порушують обмін речовин, належать токсичні сполуки групи галогенізованих ароматичних вуглеводів. При цьому особливою біологічною активністю відзначається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.

Ці речовини здатні, діючи через легені, травний тракт і пеушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзвичайно млявим проходженням. При цьому в процес залучаються практично всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді призвести до летального кінця.

Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації е токсична дія, що визначається концентрацією ХНР в навколишньому природному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зараження місцевості і об'єктів господарської діяльності.

• Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами - це ступінь хімічного зараження місцевості.

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять автотранспортом в балонах, контейнерах та автоцистернах. із широкого спектру балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких ХНР використовуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має вантажопідйомність 3,2; 10 і 16 т. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 т, аміл - до 40 т і гептил - до 30 т.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів залежить від багатьох факторів: * фізико-хімічних властивостей сировини, * напівпродуктів і продуктів, * характеру технологічного процесу і надійності обладнання, * умов зберігання і тран­спортування хімічних речовин, * стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, * ефективності засобів протиаварійного захисту і т.д. Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення ХНР значною мірою залежить від: * рівня організації профілактичної роботи, * своєчасності та якості планових попереджувальних робіт, * підготовленості та практичних навиків персоналу, * системи нагляду за станом технічних засобів протиаварійного захисту.

Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супроводжуються викидом (виливом) ХНР, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які призведуть до ураження виробничого персоналу і населення, що розташоване в районі функціонування хімічно небезпечного об'єкту.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують ХНР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша кількість ХНР за об'ємом знаходиться на складах підприємств. Це призводить до того, що при аваріях у цехах підприємств в більшості випадків мають місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ураження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.

При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, ХІІР розповсюджується за межі підприємства, що призводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що розташоване в зоні ураження суб'єкта господарювання.

Місткість складів ХНР на будь-якому підприємстві визначається залежно від необхідного запасу, що забезпечує безперервну роботу підприємства, а також від доцільно допустимого накопичення на виробничому майданчику товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У результаті норми зберігання ХНР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироблення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також токсичності, пожежної і вибухової безпеки.

В середньому на підприємствах мінімальні (не понижуючі) запаси хімічних продуктів створюються на 3 доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речовин і мінеральних добрив - до 10-15 діб.

В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить ХНР, можуть одночасно зберігатися тисячі тонн різних небезпечних речовин.

На виробничих майданчиках або на транспорті ХНР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються, виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найширше розповсюдження сьогодні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.

Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в ємностях місткістю від 1 до 1 000 т, аміак - від 5 до 30000 т, синильна кислота — від 1 до 200 т, окисел етилену — в шарових резервуарах об'ємом 800 м3 і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин, тетраетилсвииець, сірковуглець - в ємностях місткістю від 1 до 100 т.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування ХНР на випадок їх виливу з якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з негорючих і стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об'єм обвалування розраховується на повний об'єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.

Відстань від складів ХНР об'ємом більше 8000 м3 до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м. Відстань від складів з наземним розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т.д.) збільшується в 2 рази.

Для зберігання ХНР на складах підприємств використовуються наступні головні способи:

- в резервуарах під високим тиском;

- в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шарові резервуари великої місткості);

- зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для сильно киплячих рідин).

Спосіб зберігання ХНР здебільшого визначає їх поведінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала ХНР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися протягом тривалого часу. Процес випаровування у цьому випадку можна умовно розділити на три періоди.

Перший період - бурхливе, майже моментальне випаровування за рахунок різниці пружності насиченої пари ХНР в ємності і парціального тиску в повітрі. Цей процес забезпечує головну кількість пари ХНР, що потрапляє в повітря за цей період часу. Крім того, частина ХНР переходить в пару за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і сонячної радіації. У результаті температура рідини знижується до температури кипіння. Враховуючи, що за цей період часу випаровується значна кількість ХНР, то може виникнути хмара з концентраціями ХНР, значно перевищуючи смертельні.

Другий період - нестійке випаровування ХНР за рахунок тепла піддону (обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким спадом інтенсивності випаровування в перші хвилини після розливу з одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури кипіння.

Третій період - стаціонарне випаровування ХНР за рахунок тепла навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від швидкості вітру, температури навколишнього повітря і рідкого шару. Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівнювати нулю. Тривалість стаціонарного періоду залежно від типу ХНР, його кількості і зовнішніх умов може складати години, добу і більше.

У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості ХНР в піддон (обвалування) випарування за рахунок різниці пружності насиченої пари ХНР в ємності і парціального тиску в повітрі у зв'язку з малим надмірним тиском майже не спостерігається. Для цього типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного випаровування ХНР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок тепла піддону (обвалування), зміною теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що переходить у первинну хмару, як правило, не перевищує 3-5 % при температурі навколишнього повітря +25-30°С.

При відкритті оболонок з сильно кип'яченими рідинами виникнення первинної хмари не спостерігається. Випарування рідини здійснюється за стаціонарним процесом і залежить від фізико-хімічних властивостей ХНР і температури навколишнього повітря. Враховуючи малі швидкості випаровування таких ХНР, вони будуть становити небезпеку тільки для навколишніх, що знаходяться в районі аварії.

Треба відмітити, що на багатьох об'єктах скупчена значна кількість різних легко горючих речовин, у тому числі ХНР (аміак, окисел етилену, синильна кислота, окисел вуглецю та інші).

Багато ХНР вибухонебезпечні (гідразин, окисли азоту та інші). Цю обставину необхідно враховувати при виникненні пожеж на об'єктах. Більше того, сама пожежа на підприємстві може сприяти виділенню різних отруйних речовин. Так, наприклад, горіння поліуретану та інших пластмас призводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю, різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших ХНР у небезпечних концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.

При організації робіт з ліквідації хімічно небезпечної аварії на об'єкті господарської діяльності та її наслідків необхідно враховувати не тільки фізико-хімічні властивості ХНР, але й їх вибухову і пожежну небезпеку, можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруйних речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту персоналу, який приймає участь в роботах.

Аналіз аварійних ситуацій, які мали місце, і виконані розрахунки показують, що об'єкти з хімічно небезпечними компонентами можуть бути джерелом: залпових викидів ХНР в атмосферу, у водойми; хімічної пожежі з поступом токсичних речовин в довкілля; руйнівних вибухів; зараження об'єктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження хмари; широких зон задимлення у сполуці з токсичними продуктами.

Для будь-якої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На хімічно небезпечному об'єкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і місцевості та інші, а за межами об'єктів - зараження довкілля.

Дія ХНР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії, призводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах зі швидкістю вітрового переносу. Для багатьох ХНР характерна тривалість зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і об'єктів біосфери.

Масштаби ураження при хімічно небезпечних аваріях дуже сильно залежать від метеорологічних обставин і умов зберігання ХНР. Так, іноді сильний викид може не спричинити значної шкоди або вона буде мінімальною, у той же час менший викид в інших умовах може призвести до більшої шкоди.

З цих особливостей хімічно небезпечних аварій випливає: захисні заходи і, передусім, прогнозування, виявлення і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розповсюдження ХНР, можуть бути уражені, для обслідування яких і надання їм медичної допомоги знадобляться значні сили і засоби. Локалізація джерела попадання ХНР в довкілля має визначальну роль у попередженні масового ураження людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контрольоване русло, зменшити викиди ХНР і значно знизити шкоду.

Вимоги до вибору і порядку використання ЗІЗ:

• в осередках хімічного ураження до отримання даних хімічної розвідки про вид отруйної хімічної речовини всі роботи проводяться в ізолюючих ЗІЗ органів дихання і шкіри;

• при наявності даних оцінки хімічної обстановки вибір ЗІЗ визначають залежно від типу і концентрації отруйних хімічних речовин;

• всі види ЗІЗ видають рятівникам в індивідуальне користування. Передача іншим особам ЗІЗ, якими користувалися, дозволяється тільки після дегазації;

• в час отримання ЗІЗ у користування проводять примірку і підготовку їх згідно з антропометричними даними і випробування на їх справність до роботи;

• при високих концентраціях отруйних хімічних речовин (ОХР) і недостатньому вмісту кисню (менше 18%) в осередку хімічного ураження використовують тільки ізолюючі ЗІЗ органів дихання.

Засоби індивідуального захисту призначені для збереження населення в умовах надзвичайних ситуацій мирного часу, виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, а також застосування ворогом зброї масового ураження.

Своєчасне і вміле їх використання забезпечує надійний захист від отруйних, сильнодіючих отруйних речовин (ОР, СДОР), світлового випромінювання, ядерного вибуху, радіоактивного пилу, біологічних аерозолів та інших шкідливих речовин.

Засоби індивідуального захисту поділяються на засоби індивідуального захисту органів дихання та засоби індивідуального захисту шкіри.

Засоби індивідуального захисту органів дихання

За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться фільтруючі протигази ГП-5, ГП-7, респіратори, ватно-марлеві пов'язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів.

Принцип дії фільтруючого протигаза ґрунтується на ізоляції органів дихання від забрудненого навколишнього середовища й очищеннявдихнутого повітря від токсичних аерозолів І парів у фільтруючо-поглинаючій системі

Протигаз складається Із шолом-маски та фільтруючо-поглинаючої коробки, які з'єднані між собою безпосередньо або за допомогою з'єднувальної трубки

До комплекту протигаза також входять сумка й незапітніваючі плівки.

Шолом-маска захищає обличчя й очі від ОР, СДОР, РП, БА, підводячи до органів дихання очищене повітря й викидаючи в атмосферу видихнуте повітря Вона складається Із корпусу, окулярного вузла, клапанної коробки та системи кріплення на голові Шолом-маски виготовляють Із гуми сірого або чорного кольору.

З'єднувальна трубка з'єднує шолом-маску протигаза Із фільтруючо-поглинаючою коробкою Вона зроблена Із гуми, обтягнута трикотажем І має поперечні складки (гофри), які надають їй пружності та забезпечують проходження повітря при згині

Сумка призначена для носіння, захисту та збереження протигаза.

Незапітніваюча плівка служить для захисту окулярного вузла від запітнівання.

Підготовка протигаза до використання починається з вибору необхідного розміру шолом-маски, який визначається за обсягом голови шляхом вимірювання її по лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя Розміри шолом-масок протигазів наведені.

Фільтруючі протигази 1 - ГП-4у 2 - ГП-5, 3 - ДП-6, 4 - ДП-бм, 5 - КЗД-1Перед тим, як одягнути нову шолом-маску, необхідно протерти їі чистою або зволоженою 2%-ним водним розчином формаліну ганчіркою.

При використанні протигаза необхідно:

— надіти сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці (клапан від себе);

— відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, аби його край опинився на рівні талії;

— затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом-маску, взяти ТІ обома руками так, щоб великі пальці були ззовні, а решта — всередині;

— прикласти нижню частину шолом-маски під підборіддя, різким рухом рук догори і назад натягнути шолом-маску на голову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні очей;

— видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати.

Респіратори

Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ).

Респіратор Р-2 — це фільтруюча напівмаска з двома вдихальними клапанами й одним видихальним, носовим кріпленням (рис. 20).

Виготовляють респіратори Р-2 трьох розмірів, які визначаються виміром висоти обличчя (відстань між точкою найбільшого заглиблення перенісся та найнижчою точкою підборіддя). Розміри Р-2 наведено у табл. 26.

На підприємствах із СДОР використовують респіратори, які складаються із гумової напівмаски, фільтрувально-поглинальних патронів, пластмасових манжет із клапаном вдоху та видоху, трикотажного

Респіратори: а — Р-2; б — ШБ-1; в — ПРБ-5

1 — фільтруючо-поглинаючий патрон; 2 — напівмаска; 3 — клапан видоху, 4 — носовий затискувач; 5 — наголовник.— при важкому фізичному навантаженні (біг, перенесення вантажів, земляні роботи) — 40 хв.;

— при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) — 60 хв.;

— при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) — 180хв.

Підбір шолом-маски для ІП-4 здійснюється згідно із табл. 28.

Для запуску ІП-4 необхідно:

— встановити регенеративний патрон РП-4 на каркас та приєднати його до дихального мішка;

— приєднати шолом-маску до РП-4;

— одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний патрон був на рівні талії;

— відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;

— надіти шолом-маску так, щоб не було складок, а окуляри — на рівні очей;

— привести у дію пусковий брикет, знявши чеку і закрутивши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;

— переконатися в тому, що пусковий брикет працює за зміною кольору термоіндикатора — від рожевого до яскраво-синього;

— закрити кришку сумки І защіпнути її на всі кнопки.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості СДОР отруйними та радіоактивними речовинами та біологічними засобами. Вони також використовуються при здійсненні дегазаційних, дезінфекційних і дезактиваційних робіт.

До засобів захисту шкіри відносяться:

— загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК);

— легкий захисний костюм (Л-1);

— інші засоби.Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) призначений для багаторазового захисту шкіри, одягу, взуття людини від отруйних речовин, біологічних аерозолів, радіоактивного пилу та короткочасного захисту від легкозаймистих речовин. Він складається із захисного плаща, захисних панчіх, захисних рукавиць, чохла для перенесення.

Захисний плащ із прогумованої тканини є п'яти розмірів залежно від зросту людини:

1 —до 165 см;

2 —від 166 до 170см;

3 — від 171 до 175 см; !

4 —від 176 до 180см;

5 — від 181 см і більше.

Загальновійськовий захисний комплект може використовуватись у вигляді накидки, плаща-в-рукави, комбінезона.

У вигляді накидки ЗЗК використовують при раптовому виникненні надзвичайної ситуації, пов'язаної із викидом у атмосферу СДОР, зараженні місцевості радіоактивними та хімічними речовинами, а також при застосуванні ворогом зброї масового ураження. Після сигналу «Хімічна тривога» або безпосередньої команди «Гази, плащ» необхідно заплющити очі й затримати дихання; одягнути протигаз, зробити видих, відкрити очі й відновити дихання; накинути плащ на плечі, надіти на голову капюшон; присісти або лягти, підвернувши поли плаща таким чином, аби не було відкритих ділянок одягу (взуття) і не піддувало заражене повітря.

У вигляді плащ-в-рукави ЗЗК одягають на незараженій території після команди «Плащ-в-рукави, панчохи, рукавиці надіти. Гази». Для цього необхідно' надіти панчохи, застебнути хлястики й обидві шворки на поясному ремені (зав'язавши обидві між собою, закинути їх на плечі); одягнути протигаз; одягнути плащ-в-рукави; одягнути на голову капюшон, защіпнути шпеньки, одягнути рукавиці, одягнути петлі рукавів плаща на великі пальці.

У вигляді комбінезона ЗЗК одягають на незараженій місцевості по команді «Захисний комплект надіти. Гази». Для цього необхідно: зняти сумку із протигазом із плеча; одягнути панчохи і закріпити їх; одягнути плащ-в-рукави; просунути кінці тримачів у рамки внизу плаща і закріпити їх тримачами.

Легкий захисний костюм Л-1 використовують при роботі в умовах сильного зараження радіоактивними й отруйними речовинами та бактеріальними засобами. Він виготовлений із прогумованої тканини і складається із:

— штанів із чоботами;

— сорочки з капюшоном;

— двопальцевих рукавиць;

— сумки для зберігання костюма.

Для дотримання терміну найбільшої працездатності та для запобігання тепловому ударові слід дотримуватися певних правил користування Л-1.

Одягають костюм зазвичай на незараженіи території у такій послідовності: штани з чоботами, сорочка з капюшоном, протигаз, капюшон, рукавиці.

Знімаючи засоби захисту шкіри після перебування на зараженій місцевості, слід звернути особливу увагу на те, щоб незараженими частинами тіла не торкатися зовнішньої частини захисного одягу.

Перед зняттям захисного одягу, зараженого ОР (СДОР), необхідно дегазувати передню частину комбінезона, особливо борти (нагрудний клапан) і рукавиці рідиною ІПП-8. Дегазації також підлягають ті місця одягу та шкірних покровів, які були заражені від знятого захисного одягу.

Скажімо, щоб зняти легкий захисний костюм, необхідно:

— стати обличчям до вітру;

— розщіпнути шийний клапан і проміжний хлястик;

— розщіпнути хлястики, аби розв'язати зв'язки штанів і панчіх;

— зняти сорочку і разом із рукавицями скинути її із себе;

— зняти штани із чоботами, допомагаючи собі руками із внутрішнього боку;

— після зняття захисного одягу зняти протигаз, підчеплюючи шолом-маску великими пальцями у потиличній частині.

Аналогічно знімають й інші різновиди захисних костюмів із урахуванням їхніх особливостей, але при цьому завше необхідно дотримуватися послідовності зняття зараженого захисного одягу.

Після роботи на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами, лицьову частину протигаза, штани із чоботами, сорочку та гумові рукавиці необхідно облити водою, витерти зволоженою ганчіркою (травою), а протигазну сумку витрусити від пилу.

Забруднені (заражені) ганчірки, тампони та інше збирають в окреме місце (яму) і ретельно дегазують.