Тема 4 Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах із використанням дистанційних технологій Питання для обговорення та самостійного вивчення

1. Які існують режими дистанційного навчання? Охарактеризуйте їх особливості?

2. У чому полягають особливості відбору суб’єктів навчального процесу за дистанційною формою навчання?

3. Які особливості відбору суб’єктів навчального процесу за дистанційною формою навчання?

4. Чим варто керуватися у визначенні розміру академічних груп для дистанційного навчання?

Література: [2, с. 96–147], [3, с. 56–210], [5, с. 7–86].

Дистанційне навчання – системотворча прогресивна педагогічна технологія з сучасними формами і методами відбору, конструювання і відображення навчального матеріалу; елементами модульного і комп’ютерного навчання, теорії і практики керованої самостійної роботи; застосуванням у навчанні інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж тощо. Дистанційне навчання позитивно впливає на традиційні педагогічні технології і на рівень освіти в цілому.

Дистанційне навчання у ВНЗ не є різновидом або удосконаленим варіантом заочного, оскільки це нова, самостійна, прогресивна форма навчання, яка володіє більшими потенційними можливостями. Сфера можливого застосування дистанційного навчання у ВНЗ досить широка: від цілісної підготовки фахівців до окремих курсів та фрагментів дидактичного забезпечення під час різних видів занять.

Дистанційне навчання стало можливим завдяки реальним потребам у подібних освітніх послугах, а його практична реалізація – завдяки об’єктивним процесам інформатизації суспільства й освіти. Цей факт зумовлено масштабним упровадженням комп’ютерних технологій уже протягом декількох десятиріч не лише практично у всі сфери діяльності, а й у повсякденне життя громадян різних країн світу. До того ж цілком надійними є телекомунікаційні технології, що забезпечують доступ до глобальної міжнародної мережі Інтернет, на послугах якої і ґрунтується система ДН.

Сучасні інформаційні технології, які застосовуються у ВНЗ, дозволяють забезпечити декілька режимів навчання: синхронне навчання, навчання «он-лайн» (без очного контакту з викладачем); комбіноване навчання (поєднання навчання «он-лайн» й очного контакту з викладачем); асинхронне навчання, навчання «oф-лайн»; навчання в групі під керівництвом інструктора; навчання за відео-, аудіокурсами; навчання за допомогою носіїв на оптичних дисках; навчання на Web-сайті й деякі інші види.

Синхронна модель імітує навчальну аудиторію, спілкування між учасниками навчального процесу, яке здійснюється в реальному часі через віртуальні аудиторії з використанням різних методів передачі інформації (за допомогою комп’ютерного аудіо- і відеозв’язку або усередині Чату). Це забезпечує ефект безпосереднього спілкування між викладачем і студентом, навіть якщо останній територіально віддалений від освітньої установи. Однак студентам, які працюють, необхідно враховувати чинник часу сеансу зв’язку з викладачами, підлаштовуватися під їхній розклад.

Різновидами синхронного навчання («он-лайн») є: «Computer-mediated communication» (CMC) – спілкування за допомогою комп’ютера – термін, якому надає перевагу Л. Харасім для позначення інтерактивного текстуального обміну у навчальних мережах. Спорідненим терміном є «Сomputer-mediated instruction» (CMI) – навчання за допомогою комп’ютера. Учасниками навчального процесу в таких системах є педагогічний персонал та слухачі, які спілкуються між собою у реальному часі (синхронно) або в режимі «офф-лайн» послідовно (асинхронно). Навчання за допомогою комп’ютера – «Computer-assisted instruction» (CAI) – це навчання за типом «drill and practice» – «повторення і практика», у якому відбувається двосторонній обмін ідеями. У межах дистанційної освіти паралельно з вищеназваними типами «он-лайн» навчання: («CMC», «CMI» і «CAI»), в останні роки також використовується «correspondence coursework» – аналог сучасного заочного курсу, який складається з текстових, відео- або СD-матеріалів, надісланих поштою, або курсів, переданих за допомогою телебачення чи відеоконференцій.

Асинхронна модель навчання дає студентам доступ до заздалегідь сформованих навчальних матеріалів і дозволяє працювати з ними в індивідуальному режимі. Студенти можуть визначати темп своїх занять самостійно, вибирати різні носії інформації, виконувати завдання відповідно до програми (плану), а потім передавати електронною поштою готову роботу викладачеві для оцінки. При цьому немає необхідності обліку часу й місцезнаходження студента, що створює прекрасні умови для навчання в зручний час із будь-якого місця.

Варто зазначити, що розміри успішних «он-лайн» класів є порівняно невеликими, так у мережах «Learning Networks» часто зазначають, що кількість студентів «он-лайн» класу повинна складати близько 20 студентів. Граничний розмір «он-лайн» класу відповідно до дослідження американського вченого К. Бонк в Індіані складав близько 25 осіб, таку ж цифру зазначає у своєму дослідженні й американський вчений К. Сміт з університету шт. Іллінойс у м. Урбана-Шампейн. У статті «Скільки студентів має бути у Веб-класі?» американський дослідник Дж. Бетчер зазначає, що «навчальне навантаження професорського складу за дистанційною формою навчання лінійно залежить від кількості студентів». Максимальна кількість студентів для «он-лайн» курсів дійсно невелика – у межах від 12 до 20 осіб, залежно від рівня викладання. Цей досвід засвідчує, що «Веб-курси» можуть організовуватись і для більшої кількості студентів – від 25 до 65, зокрема курси, спрямовані на «training» (підготовку), сертифікацію і здобуття професійних ступенів.

Малі розміри класів і зворотна пропорційна залежність ефективності навчання від чисельності студентів є показниками високого рівня взаємодії, необхідного для якості «он-лайн» викладання. Відповідно до поглядів конструктивістів, студенти «самі генерують знання», а роль викладача полягає в тому, щоб забезпечити організацію цього процесу. Таке твердження наводить на думку про те, що викладач може бути не фахівцем у своїй галузі, а мотиваційним лідером. Однак американські дослідники Л. Харасім і А. Фінберг підкреслюють необхідність наявності досвідчених професорів для ДО. Зокрема, А. Фінберг зазначає: «Кращим способом забезпечення взаємозв’язку між «он-лайн» освітою і цінностями традиційної освіти є забезпечення дистанційного навчання не лише новітніми ІКТ засобами, але і кваліфікованими фахівцями, зацікавленими у роботі в «он-лайн» моделі класу...». Матеріал, записаний на CD-ROM, замінятиме не викладача як ментора і керівника, а лекцію і підручник. Взаємодія з викладачем залишатиметься центральною ланкою в освіті, неважливо, за допомогою чого вона здійснюватиметься». Однак граничні розміри «он-лайн» класу коледжу значно менші порівняно з традиційною аудиторією і будь-який перехід від «ефективності до якості» відбувається з відповідним підвищенням вартості. Потреба у класах малого розміру і кваліфікованому педагогічному персоналі для високоякісного «он-лайн» викладання передбачає також високу вартість курсів.

Однією з основних складових успішного використання засобів дистанційного навчання є правильний вибір системи комп’ютерного навчання, програмного забезпечення відповідно до потреб навчального закладу. Системи такого класу визначаються вимогами викладачів і адміністраторів, які повинні контролювати хід та результати навчання, і, звісно, потребами слухачів. Для будь-якої системи навчання важливими є такі вимоги: надійність в експлуатації, безпечність, сумісність (відповідність загальновизнаним стандартам), зручність у використанні та адмініструванні, модульність, доступність, вартість програмного забезпечення, супроводу та апаратної частини.

На основі порівняльного аналізу систем управління навчальними ресурсами можна зробити висновок, що системи дистанційного навчання «Moodle» і «Sakai» є оптимальною платформою для розвитку на їх основі предметно-орієнтовної компетентності слухачів у середовищі ДН та реалізації принципу «освіта впродовж життя».

У дистанційному навчанні, як і в традиційному, використовують п’ять загальнодидактичних методів навчання, а саме: інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний, евристичний і дослідницький, які охоплюють сукупність педагогічних прийомів взаємодії викладача та студентів.

На рівні навчальних дисциплін при вивченні того чи іншого матеріалу загальнодидактичні методи у системі дистанційного навчання реалізуються через безліч прийомів, кожен з яких являє собою конкретну дію і виконується за допомогою різних дидактичних засобів. Серед прийомів, що використовують в традиційній дидактиці, для дистанційного навчання можна рекомендувати: демонстрацію, ілюстрацію, пояснення, розповідь, бесіду, вправу, розв’язання задач, заучування навчального матеріалу, письмові роботи, повторення. Аналіз діяльності ВНЗ свідчить, що у дистанційному навчанні на сучасному етапі широко використовують інформаційно-рецептивний і репродуктивний методи у поєднанні з проблемним. З новітніми інформаційними технологіями також пов’язані такі активні методи навчання як креативне навчання, метод проектів та навчання у співробітництві.

Сучасні інформаційні технології швидко змінюються. Це стосується як можливостей технологій, так і їх вартості. Звичайно, у дистанційному навчанні слід використовувати найкращі зразки технологій. Для їх вибору можна скористатися правилами, запропонованими американським вченим C. Даунсом. Вдала технологія задовольняє такі вимоги: завжди доступна, функціонує, забезпечує засіб зворотного зв’язку, стандартизована, проста, персоніфікована, модульна, мінімізує можливість помилки.

Для здійснення якісної професійної підготовки магістрів використовують такі технології організації ДН:

Консультаційне навчання, що характеризується регулярним відвідуванням магістрами консультаційного (навчального) центра з метою прослуховування лекцій, одержання консультацій, роз’яснень, контролю знань «тьюторами».

Кореспондентське навчання (навчання листуванням), в основі якого лежить обмін навчальною інформацією між магістрами й освітньою установою за допомогою пошти, телефону, факсу, комп’ютерних мереж або якимсь іншим способом, без особистого контакту з педагогами. Як і консультаційне навчання, воно може бути доповнене, при бажанні, очними зустрічами між учасниками навчально-виховного процесу, проведенням лекцій і консультацій.

Регульоване самонавчання, що базується на максимальній самостійності магістрів у роботі з навчальним матеріалом, виборі місця й темпу навчання. Оцінка якості знань здійснюється самим магістром за допомогою питань із ключами-відповідями.

«Кейс»-технологія, що передбачає отримання магістрами комплекту навчальних матеріалів, основу яких становлять друковані навчальні посібники, що можуть доповнюватися аудіо-, відеоматеріалами, оптичними дисками, комп’ютерними навчальними програмами. На настановчому занятті з кожного предмету «тьютор» пояснює магістрам, як працювати з навчальними матеріалами, знайомить з розкладом й графіком роботи консультантів. Основу освітньої діяльності становить самостійна робота магістрів. Періодично проводяться консультації, перевірка тестів і контрольних робіт. Вивчення предмету завершується заключним заняттям, на якому пояснюють найбільш складні моменти програми, й іспитом, що проводиться в очній формі.

Телекомунікаційне навчання, яке передбачає доставку навчальної інформації магістрам шляхом радіо й телебачення, потокового відео через Інтернет. Ці засоби використовують для проведення настановчих занять і лекцій. У США великий досвід із застосування телебачення й інших новітніх інформаційних навчальних технологій має організація EDUCASE. Експерти вважають телевізійні технології найбільш перспективними для досягнення мети навчання. Ефективність індивідуального сприйняття навчальної інформації при перегляді потокового відео підвищується за рахунок використання екрана більшого розміру й звуку, що передається за допомогою технології «voice-over-ip» (передача глосу у формі стиснених пакетів даних).

Мережеве навчання, що базується на використанні комп’ютерних мереж і глобальної мережі Інтернет. Довідкову інформацію про навчальний заклад, спеціальності, процедуру вступу й навчально-методичні матеріали розміщуюють на сервері освітньої установи, яка забезпечує дистанційне навчання. Після зарахування на навчання магістр отримує «логін» (ім’я), пароль для доступу до електронних навчально-методичних матеріалів і координати «тьютора» для індивідуальних консультацій та складання проміжних тестів.

Технологія «Web 2.0», що передбачає організацію групового та проектного навчання магістрів на основі використання сучасних Веб-технологій. Дозволяє магістрам спільно працювати над навчальними проектами, публікувати свої зауваження та коментарі безпосередньо в електронному навчальному просторі. Цей підхід також дозволяє створити конкурентне середовище на основі рейтингової системи знань, що вираховується як сума показників успішності навчання, корисності коментарів, нових ідей, викладених у особистих публікаціях магістрів («блогах») та на електронних форумах.

Технологія «Wiki», що використовує концепцію та технологію швидкого створення та підтримки інформаційних Веб-сайтів і їх використання у проектному і груповому навчанні магістрів для розподілу індивідуальних завдань між учасниками системи, що виключає можливість копіювання результатів праці інших учасників системи.

Мультимедіа технології, що відіграють велику роль у збільшенні можливостей мультимедіа за рахунок авторських систем. Тенденцією їх розвитку є прагнення до презентації матеріалів у Інтернет. Одночасно мультимедіа розвиваються як розважальна індустрія, що у майбутньому може привести до поєднання освітніх компонентів з розважальною презентацією – «edutainment».

Технології віртуальної реальності та моделювання, що забезпечують створення реальних робочих ситуацій для студентів.

Електронна пошта та служба миттєвих повідомлень (instant messaging), що є найбільш потужними технологіями обміну інформацією як з окремим адресатом, так і з групою людей. Список розсилки можна використовувати для виконання спільної роботи при розв’язанні різних проблем.

Крім того, сучасні технології та засоби ДН можуть класифікуватись як: презентаційні, доставки, взаємодії.

Презентаційні технології та засоби включають: книги та друковані матеріали; електронні тексти та публікації; комп’ютерні навчальні програми; «мультимедіа»; телебачення; радіо; віртуальну реальність та моделювання; електронні підтримуючі системи.

Технології доставки (синхронні та асинхронні) включають: радіотрансляцію, аудіозаписи, телетрансляцію, відеозаписи, оптичні диски, Інтернет, Інтранет.

Технології взаємодії включають: телеконференції, електронну пошту, групову мережу.

Для здійснення професійної підготовки магістрів ІТ використовують такі новітні дидактичні засоби дистанційного навчання:

Електронні портали, основна концепція яких полягає у зборі усіх ресурсів, потрібних для навчання, і створенні зручного інтерфейсу користувача для легкого доступу до них. Це дає можливість користувачу незалежним чином вирішувати проблеми, що виникають у процесі навчання.

«Microsoft Learning Gateway» (MLG) – комплексне програмне забезпечення компанії «Microsoft» для навчальних закладів, яке дозволяє інтегрувати інформаційні технології у навчальний процес, побудувати в навчальному закладі інфраструктуру доступу до сучасних ІТ-сервісів, адаптованих до потреб освітньої системи.

«CollectiveX» – сервіс, що дозволяє створити груповий сайт з функціями публікації змістових дидактичних одиниць, спілкування та обміну інформацією; є засобом навчання з функцією створення тематичних вузлів, таких як спільна робота над курсовими та лабораторними роботами, опанування теоретичного матеріалу з навчальних дисциплін. Забезпечує магістрів всіма необхідними засобами для віддаленого обговорення навчального матеріалу, календарного планування, доступу до спільного файлового сховища. Розробники цього сервісу взяли за зразок сервіс «LinkedIn» та усунули низку його недоліків, отримавши соціальний сервіс, що забезпечує необхідний мінімум основних засобів групового навчання: календарне планування, зберігання файлів, обговорення, профілі користувачів, поштові розсилки, групову взаємодію магістрів.

Радіотрансляція та аудіо записи, основною функцією яких є синхронна доставка навчальних аудіо-матеріалів магістрам. Новим напрямом розвитку такого засобу є «потокове відео та аудіо», яке може стати аудіо-, відеобібліотекою для користувачів. Іншим асинхронним засобом є аудіозаписи та аудіо CD, досить поширені та сертифіковані відповідно до міжнародних стандартів.

Телеконференції. Цей термін зазнав значного поширення і включає «аудіо конференції», «відеоконференції» та «комп’ютерні форуми». «Аудіо- та відеоконференції» відбуваються в синхронному режимі, «комп’ютерні форуми» – асинхронні.

Як бачимо, дистанційне навчання ґрунтується не лише на застосуванні інформаційних технологій, а й на використанні друкованих і традиційних дидактичних засобів.

Можна виділити шість характеристик засобів інформації, що використовуються у дистанційному навчанні, зокрема: наявність символьної системи, доступність, контрольованість, реактивність, інтерактивність, адаптивність.

Всесвітня мережа Інтернет створила основу для розвитку мережевих технологій поширення знань, озброївши магістрів і викладачів електронними підручниками й бібліотеками, зручними системами тестування, а також засобами спілкування. Інтернет дозволив не лише поєднати усі раніше відомі засоби навчання, проте й помітно розширити їхній перелік, вплинувши на формування інформаційної культури в освітньому середовищі.