39. Розкрити значення термінів «метод навчання», «прийом навчання».

Традиційно метод навчання - це спосіб взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності педагога і студентів, спрямованої на реалізацію цілей навчання. Прийоми – конкретні способи організації діяльності студента. Кожен метод у конкретних обставинах реалізується у своєрідних поєднаннях декількох прийомів. Прийом – це складова частина або конкретний різновид методу.

Щоб здійснити педагогічно обґрунтований вибір методів, необхідно, насамперед, знати можливості й обмеження всіх методів навчання, розуміти, які завдання й за яких умов можна успішно розв’язати за допомогою тих чи інших методів, а для розв’язання яких вони даремні чи малоефективні. Теоретики і практики використовували два прості розв’язання проблеми вибору методів навчання. Перше: знайти універсальний метод навчання. Тоді в разі будь-якого ускладнення універсальний метод завжди виручить. Друге: розподілити методи на ефективні й неефективні, причому рекомендують використовувати лише ефективні. Такий розподіл помилковий, оскільки різноманітні навчальні завдання просто неможливо розв’язати на основі одного або якогось обмеженого кола методів. Інший вихід багато хто вбачав у тому, щоб запозичати найкращі, кимсь відпрацьовані зразки, готові методики.

Є два реальні шляхи, які ведуть до педагогічно обґрунтованого вибору методів і прийомів. Перший шлях – збільшення одиниць вибору й об’єднання їх у великі

групи за обраними критеріями (класифікація методів). Другий шлях пов’язаний із використанням більших, цілісніших дидактичних структур – типів або методичних

систем сучасного навчання, насамперед інформаційного навчання, програмованого, проблемного, релаксопедичного.

49. Розкрити технологію підготовки до лекцій.

Який би не був досвідчений науково-педагогічний працівник, він має завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, поліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати перебіг, подумки тренуватися.

Підготовчий етап лекції умовно розділяють на кілька фрагментів:

􀂃 формулювання теми. Вона повинна бути не надто обширною і всеохопною, проте й не дуже вузькою;

􀂃 визначення основної мети, цілі заняття;

􀂃 складання попереднього плану. План складають поступово. Спершу викладач окреслює загальні положення, у процесі вивчення відповідної літератури та її осмислення корегує і конкретизує план. Модель попереднього плану може мати такий вигляд: першочерговим є виокремлення логічного центру лекції — провідної, основної ідеї, вираженої у вигляді гіпотези – стержня лекції. Далі – вступна частина, яка актуалізує увагу слухачів; розвиток теми у вигляді основних положень, підкріплених відповідними аргументами і, нарешті, висновки. Усе це разом є ніби стержнем, основою лекції, яку пізніше доповнюють добре продуманим матеріалом;

􀂃 добір і вивчення відповідної літератури. Вивчення літературних джерел і керівних документів має бути ґрунтовним, а не поверховим. Знання матеріалу лекції свідчить про глибину і всебічну компетентність у галузі, яку розглядають. Тому необхідно опрацювати всю основну літературу з цієї проблеми;

􀂃 складання розгорнутого плану. Розгорнутий план має бути оригінальним, щоб сприяти творчому осмисленню теми. Особливо важливе значення в процесі планування лекції має добір матеріалу – від цього значною мірою залежатиме й успіх лекції, і вплив, який вона матиме на слухачів;

􀂃 збір матеріалу з різноманітних джерел у вигляді записів і вирізок. Його можна розподілити за тематичними папками разом з планами і текстами лекцій.

Не варто перенасичувати лекцію наукоподібними термінами й модними іноземними словами. Текст лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання.

Не потрібно викладати матеріал дослівно до писаного тексту в літературі. Живе, імпровізоване усне мовлення студенти сприймають і засвоюють набагато легше, ніж письмове, книжне.

Опрацьовуючи зміст теми, варто розкрити сутність основних питань, особливо тих, які є складними для самостійного розуміння і зміст яких недостатньо розкритий у навчальних посібниках, а решту пропонувати для самостійного вивчення.

59. Назвати види і методи педагогічного контролю.

Педагогічний контроль – система перевірки результатів навчання і виховання студентів. За призначенням і характером контроль поділяють на попередній, поточний, періодичний, підсумковий, взаємоконтроль, самоконтроль. Попередній контроль проводять, щоб визначити рівень підготовленості студентів на початку нового навчального року чи періоду. Поточний контроль застосовують для перевірки знань, умінь студентів на заняттях. Періодичний контроль полягає у визначенні рівня та обсягу оволодіння знаннями, навичками і вміннями наприкінці тижня, місяця, кварталу, півріччя, навчального року. Цей контроль здійснюють і у процесі планових занять (навчань), і в спеціально відведений резервний час. Підсумковий контроль (залік, екзамен) спрямовано на визначення рівня теоретичної і практичної підготовки студентів, сформульованих у навчальних програмах, планах підготовки та в інших документах, які регламентують навчально-виховний процес. Проводять його наприкінці зимового й літнього періодів навчання, під час спеціальних заходів перевірки. У навчально-виховному процесі діє взаємоконтроль у формі порад, консультацій, обміну досвідом, допомоги найкращих студентів тим, які відстають у навчанні. Самоконтроль має дві форми: індивідуальна і групова. У разі індивідуальної форми контролю студент самостійно визначає ступінь опанування професійними знаннями, навичками та вміннями. Груповий самоконтроль передбачає оцінку власної навчальної діяльності та досягнутих успіхів, а також визначення недоліків, обґрунтування шляхів їх подолання.

Основні методи перевірки успішності студентів: побічне спостереження, усне опитування, вправляння, програмований контроль, письмові роботи, дидактичні тести тощо. За допомогою методу спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю студентів педагог докладно пізнає їх діяльність, ставлення, волю й бажання, з’ясовує нахили і здібності, успіхи, поведінку, можливості та способи дій у певних ситуаціях, визначає обсяг і глибину оволодіння професійними знаннями, рівень опанування відповідними навичками та вміннями, ступінь сформованості особистісних якостей, визначає недоліки й шляхи їх усунення тощо. Письмовий контроль забезпечує глибоку й всебічну перевірку опанування програмного матеріалу. Цей метод досить об’єктивний, бо надає можливість порівняти знання різних студентів за допомогою стандартних запитань, виявити теоретичні знання, практичні навички та вміння, а також адекватне їх застосування для розв’язання

конкретних професійних завдань. Усне опитування здійснюють за допомогою бесіди, оповідання студента, тлумачення певних теорій, ідей, поглядів професійних явищ тощо. Їхня найбільша методична цінність – те, що вони забезпечують безпосередній живий контакт педагога з тими, хто навчається. В основі усного опитування – монологічна відповідь студента або бесіда. Метод вправляння – практичні заняття, практикуми, практики тощо. Дидактичні тести - стандартизований комплект завдань щодо певного навчального матеріалу, за допомогою яких визначають рівень його опанування. Тести дають змогу об’єктивно оцінювати рівень опанування теоретичних знань, практичних навичок та вмінь. Програмований контроль – контроль за допомогою комп’ютера.