98. Прийом я-Ти-уподібнення у виховному процесі

Мати у своїй методичній скарбниці достатньо дієві особистісно перетворювальні засоби – постійне бажання педагога. Та, на жаль, це бажання за різних причин ще залишається не повністю задоволеним. Існує дві точки зору щодо питання про сукупність використовуваних виховних засобів. Перша з них орієнтує вихователя на їх обмеження, вважаючи, що мета досягається не кількістю методичних засобів, а інтенсивністю їх застосування. Згідно другої точки зору – успішне вирішення виховних завдань залежить від доцільного їх репертуару. Наші пошуки у цьому аспекті ґрунтуються на утвердженні другої точки зору.

Наголосимо, що не існує якогось універсального параметру, на основі якого можна оцінити виховну ефективність того чи іншого виховного засобу чи методу. На це є свої причини, адже кожен з них має свою цільову і змістовно-процесуальну специфіку.

Однак, незважаючи на це, будь-який виховний засіб має передбачати партнерську виховну співпрацю вихователя і вихованця. Її ж організація повинна бути такою, щоб забезпечувалась максимальна внутрішня активність вихованця, яка пов’язана з активізацією його інтелектуально-емоційних процесів та тих механізмів, які на них ґрунтуються (в першу чергу свідомості та самосвідомості). Тож скористаємося цим методологічним орієнтиром при розкритті сутності прийому Я-Ти-уподібнення як складової частини методичного забезпечення виховного процесу. Вихованець прагне з метою забезпечення максимальної активності вихованця не ставить його у позицію, за якої він лише сприймає та запам’ятовує певне етичне знання, а створює відповідну проблемну ситуацію. Вона утримує практичну моральну взаємодію двох суб’єктів у єдності мотиваційної і виконавсько-результативної частини (наприклад, ситуація, яка вирішується на основі моральної категорії вірності як ставлення одного з них до другого). У ході її вирішення вихованець формулює ряд висновків про цінність вчинку, про роль його суспільно значущого мотиву, про кваліфікацію вчинку, який спонукається добрим мотивом, але який призвів до негативного результату з причини, наприклад, нерішучості чи невміння його суб’єкта долати певні перешкоди, про вчинок, який має позитивний наслідок, але суб’єктивно мотивується егоїстичними спонуками. Ці висновки вихованець звичайно формулює у термінах свого активного мовленнєвого словника, проте їх змістовна достовірність не викликає у вихователя якогось заперечення. Про це він сповіщає вихованця.

Далі вихователь зачитує заздалегідь заготовлений науково-етичний текст, сюжет якого відповідає змісту проблемної ситуації, вирішеної вихованцем. Відтепер виникає кульмінаційний момент сильної морально розвивальної напруги. Вихованець має порівняти свій творчий результат зі змістом відповідного науково-етичного тексту. Вихователь повинен обов’язково назвати його автора, бажано з науковим ступенем чи вченим званням. У цьому й полягає сенс прийому Я-Ти-уподібнення. Вихователь схвалює роботу вихованця у контексті її порівняння з авторським науковим текстом. Вона ж за спільною оцінкою наближається до нормативів, заданих цим текстом.

За такого прийому у вихованця ефективно формується певна морально-духовна цінність, адже вона виступила результатом його самостійної творчої діяльності. Відомо, що самостійно відкрите і сформульоване етичне поняття, набуває для його автора суб’єктивної значущості й стає дієвим регулятором поведінки.

Крім цього, уподібнення вихованця дорослому (та ще й непересічному фахівцю) підвищує його самоповагу, яка позитивно впливає на його морально-духовне зростання. Тут безперечний виховний вплив на вихованця спричиняє також присутність ровесників, які активно переживали дії вихованця і раділи його успіху.

Можна стверджувати, що практичне використання педагогом прийому Я-Ти-уподібнення істотно розширить діапазон його виховних можливостей, змістовно збагатить виховний процес, актуалізує скриті розвивальні резерви вихованця.