9. Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

Осягнення вихованцем моральної сфери у всій її функціональній складності та ціннісних характеристиках має передувати цілеспрямованому включенню його у виховний процес з метою набуття певних морально-духовних цінностей. У вихованця повинно сформуватися цілісне уявлення про розмаїтість людських взаємин, які в узагальненому виді складають предмет етики.

Однак виховна дієвість такого уявлення залежить від ступеню адекватності основних етичних категорій психологічним особливостям і можливостям вихованця у певний період його онтогенетичного розвитку. Підростаючій особистості легше сприйняти ці категорії, коли вони презентуються не мовою термінологічного словника, а у формі повеління, яке пропонує вихователь.

З огляду на це вся моральна сфера має осмислюватися вихованцем у межах виховного дозволу та виховного застереження. Ці форми трансляції етичного матеріалу окрім інформативної функції, володіють і спонукальною потенцією. Хоча сила її невелика, все ж вона є зародком або до дії, або ж до її стримування. Така специфіка представлення етичних знань має суттєве виховне значення, оскільки ці знання повинні об’єктивуватися у системі морально-духовних вчинків вихованця і характеризувати рівень його особистісного розвитку.

Пропонуючи дозвіл у сфері моралі, педагог чітко окреслює його ціннісний обсяг. Вихованець має знати основні морально-духовні пріоритети та способи їх реалізації у поведінці, діяльності та спілкуванні. Крім цього, у нього має сформуватися уявлення про життєвий сенс цих пріоритетів; їхній вплив на становлення особистісної позиції (буде вона соціоцентрованою чи егоцентрованою ) та на стиль життя.

Із застереженнями педагог відповідно пов’язує ті якості та способи поведінки, які суспільно заперечуються як такі, що не сприяють міжособистісній злагоді, комфорту та користі окремій особистості. До процесу застереження педагог додає й інформацію про санкції, які застосовуються до осіб, що не дотримуються суспільних моральних норм.

До цілісного морального уявлення вихованця мають увійти й знання про основні засоби виховання у нього суспільно схвальних моральних якостей та попередження або ж блокування особистісно деструктивних. Така пропедевтична діяльність педагога підвищить ефективність виховного процесу у всіх його ланках.

10. Термінологічне закріплення у самосвідомості вихованця асоціальної дії як спосіб її корекції

Перебуваючи з ранніх вікових періодів психічного розвитку у різноманітному соціальному оточенні, дитина сприймає полярні за суспільною значущістю зразки моральної поведінки. Як би ми того не хотіли, дитину неможливо утримати лише у сфері конструктивних соціальних діянь. Вона неодмінно знайомиться й з негативними моральними проявами найближчого її оточення. Знаходячи сприятливий ґрунт у потребнісній структурі суб’єкта, суспільно деструктивні способи поведінки можуть стати складовими його морального досвіду.

У сприйнятті підростаючою особистістю негативних способів поведінки доцільно виділити два етапи. Перший етап пов’язаний з пізнанням чужих морально деструктивних дій (знайомих і незнайомих їй людей). Неодноразово сприймаючи, вона їх узагальнює, виділяє сутнісні ознаки. Завдяки дорослим дитина наділяє ці дії відповідними найменуваннями.

Так, відсутність у діях людини неповаги до іншої кваліфікується як її нечемність, скоєна крадіжка – як злодійство і таке інше. Таким чином у особистості формується етичний тезаурус, який з віком розширюється і диференціюється. Його загальна характеристика зводиться до того, що це акт переважно пізнавальний: емоційний компонент тут недостатньо сильний, а отже даний тезаурус малозначущий для суб’єкта.

Другий етап у сприйнятті підростаючою особистістю негативних способів поведінки стосується тих ситуацій, коли особистість сама стає суб’єктом асоціальних дій, з більшою чи меншою частотою демонструє їх. Звичайно, оточуючі її дорослі не залишаються байдужими до таких діянь. Вони з заповзятістю висловлюють свою думку щодо деструктивних вчинків суб’єкта.

Поряд з оцінними судженнями дорослих і сам творець асоціальної дії певним чином реагує на неї. І в першому і в другому випадках у підростаючої особистості не спостерігається байдужості, вона певною мірою емоційно переживає свої дії. Однак сила емоційного переживання значно зростає, коли дорослі лише у формі відповідного етичного терміну кваліфікують даний асоціальний вчинок суб’єкта. Тепер спостерігається яскрава емоційна палітра суб’єкта асоціальної дії: зникає поміркованість почуттів, виникає роздратування, сильний гнів.

Це свідчення того, що усвідомлення себе як суб’єкта асоціальної дії у відповідному терміні (зухвалий, боягузливий, несправедливий, підлесливий тощо) уражає його. Тож пряме найменування асоціальних дій суб’єкта неабияк сприяє відверненню від них. Однак тут існує своя послідовність. Спочатку сприйнявши моральну позицію дорослого у формі того чи іншого терміну, свій гнів і роздратування вихованець адресує безпосередньо йому, нібито дорослий наніс йому сильну образу. Тому потрібні точні педагогічні дії, щоб ця негативна реакція вихованця змінила вектор спрямування. Він має усвідомити, що причину того, що сталося, слід шукати в собі. З моменту, коли вихованець гнів і образу зорієнтує на самого себе, розпочнеться процес його моральної самозміни.

Все ж чому судження – термін ефективніше за розгорнуте логічне судження? Тут слід зважати на ту внутрішню психологічну ситуацію вихованця, яку створює розгорнута думка педагога чи самоаналіз негативної моральної дії. Під дією педагога, що розгортає свої думки - аргументи, чи під дією спонтанного самовідтворення свого асоціального вчинку, у вихованця виникає його образ, який є досить яскравим і емоційно забарвленим. Якраз через цю особливість він і не дозволяє вихованцеві змінити своє моральне спрямування. До того ж багато асоціальних дій суб’єкта викликають у нього сильне задоволення, що теж гальмує виникнення процесу морального вдосконалення. Судження – термін позбавлене цих несприятливих для моральної самозміни моментів. Мислення вихованця у цьому випадку повністю концентрується на відношенні “Я” і тієї негативної якості, яка фіксується у відповідному етичному терміні. Це й призводить до позитивних моральних зрушень.