92. Самовпевненість вихованця у методичному відбитті

Серед моральних вад особистості відчутно гнітить людське оточення її самовпевненість. Ця негативна моральна риса поєднує в собі й інші більш конкретні моральні недоліки: гордовитість, пихатість, зневажливість.

Внутрішнім підґрунтям самовпевненості виступає нерозсудливість як центральна ознака розуму суб’єкта. Йому важко погодитися з власною розумовою недосконалістю, з неточністю та недостатньою глибиною знань, якими він володіє. Звідси й установка на перебільшення своїх інтелектуальних можливостей, що породжує істотні моральні хиби, зокрема зарозумілість, зазнайство, схильність до образи тощо. Складається враження, що самовпевнена особистість живе в індивідуальній непроникливій шкарлупі, що не дає їй змоги повернутися до оточуючого соціального простору й відчути його різноманітні імпульси.

Самовпевненість, таким чином, є яскравим показником складного зв’язку, який існує між розумовим і морально-духовним розвитком особистості. Наголосимо у цьому зв’язку, що рівень прояву самовпевненості не залежить безпосередньо від розумової недосконалості; тут свою роль відіграють і складові Его-структури особистості (самолюбство, злорадство і т.ін.), які можуть мати різну силу впливу на її морально-духовний розвиток. Приборкати ж їх негативний вплив здатен лише розум людини, її вольова організація.

З огляду на це педагог мусить спрямовувати свій виховний вплив на попередження розвитку у вихованця самовпевненості. З цією метою він постійно діагностує з одного боку – особливості процесу розумового розвитку, з другого – його особистісні утворення, зокрема суспільно несхвальні. Особливу увагу педагог звертає на те, чи не формується розумово-моральний зв'язок на основі негативних утворень. Якщо такий зв'язок зафіксовано, то він має бути доведений до свідомості вихованця у всій його моральній небезпеці. Педагогічні зусилля мають бути все ж спрямовані на подолання розумових недоліків вихованця. Основне, що важливо усвідомити вихованцю – це відносний характер його пізнавальних надбань, порівнюючи з відповідною сферою людської культури та її пояснювально-перетворювальними можливостями, які мають теж свої обмеження. Вихованець повинен також зрозуміти, що його розумова перевага перед тим чи іншим ровесником ще не дає підстав для прояву самовпевненості і зневажливого ставлення до нього.

Слід занурити вихованця й у систему спеціально підібраних завдань, які б розкрили його реальні інтелектуальні можливості, і за яких він склав об’єктивну пізнавальну самохарактеристику. Ще один важливий аспект виховної роботи з попередження розвитку у вихованця самовпевненості – це запобігання у нього позірної свободи, коли він намагається бути у всьому незалежним, незважаючи на думку оточуючих його ровесників і дорослих. Таке його особистісне відчуження, окрім самовпевненості, може породжувати не менш серйозні морально-духовні вади.

Дієвим засобом утихомирення самовпевненості вихованця є усвідомлення ним зв’язку між його розумовими здобутками і копіткою навчальною діяльністю педагога, який повинен бути внутрішньо присутній у кожній його здібності. Вихованець мусить глибоко осягнути, що від педагогічної досконалості залежить і його розумово-особистісна досконалість. У цілому виховним діям педагога, спрямованим на приборкання самовпевненості вихованця, має бути властиві поблажливість і лагідність.