90. Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

Розгляд заявленої нами проблеми доцільно розпочати з розкриття особливостей зрілої особистості як вихідної точки для виявлення сутнісних особистісних характеристик періодів дошкільного і шкільного онтогенезу. Це дозволить розкрити змістовний аспект чуття міри вихованців в залежності від віку та охарактеризувати певні відхилення у психологічному утворенні. Тож під чуттям міри будемо вважати розуміння особистістю допустимих параметрів різновікової соціальної взаємодії, яких вона вільно дотримується у спілкуванні та поведінці у певному віковому періоді розвитку. Чуття міри, відтак, доцільно вважати „пробним каменем” особистісної зрілості вихованця.

У психології виділяють такі характеристики зрілої особистості як: розвинене почуття відповідальності, потреба про піклування за інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства і ефективного використання своїх знань і здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною, до конструктивного вирішення різноманітних життєвих проблем на шляху до більш повної соціалізації.

У вітчизняній психології у якості найважливіших проявів зрілої особистості відмічають її активність (прагнення суб’єкта виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності, діяти поза вимогами ситуації і рольових приписів); спрямованість особистості (вона характеризується стійкою домінуючою системою мотивів – інтересів, переконань, ідеалів); глибинні смислові структури, які обумовлюють свідомість і поведінку особистості; ступінь усвідомленості відносин до оточуючої дійсності. Зріла особистість володіє розвиненою самосвідомістю і суб’єктивно для індивіда виступає як „Я”-концепція – система уявлень про себе, що забезпечує єдність і тотожність його особистості. Дана „Я”-концепція виявляє себе в самооцінці, рівні домагань, впевненості в собі і т.п.

Яка ж картина розвитку особистості у дошкільному і шкільному онтогенезі у контексті вичленених особливостей зрілої особистості?

Найважливішим психологічним новоутворенням кінця дошкільного віку виявляється відносно стійке позаситуативне співпорядкування мотивів. Разом з тим їх ієрархію очолюють специфічно людські, тобто опосередковані за своєю структурою, мотиви. У дошкільників вони опосередковуються перш за все зразками поведінки і діяльності дорослих, їхніми взаємовідносинами та соціальними нормами. У дошкільному віці в особистості дитини отримують розвиток активність і спрямованість. Виникнення ж первинних етичних нормативів є процесом засвоєння зразків поведінки, пов’язаних з їх оцінкою з боку дорослих. У цьому віці зароджується почуття обов’язку під впливом оцінки дорослого здійсненого вчинку. Важливішим особистісним утворенням віку вважається самосвідомість, яка у дошкільника найбільш яскраво проявляється у самооцінці й осмисленні власних переживань. По мірі засвоєння дітьми-дошкільниками норм і правил поведінки вони стають тими мірками, якими користуються діти в оцінці інших людей. Досить важливу роль у розвитку особистості дошкільника відіграє формування емоційної сфери.

У молодшому шкільному віці дитина починає розуміти, що вона є індивідуальністю, яка відчуває соціальні впливи. У цей період продовжує відбуватися насичення мотивів поведінки і діяльності новим соціальним змістом. У дитини розвиваються домагання на визнання дорослими. У неї прокидається почуття гордості чи сорому в залежності від вчинку. Молодший школяр може гордитися не тільки схвалюваним дорослим вчинком, але і своїми позитивними якостями (сміливістю, правдивістю, готовністю поділитися з іншими), які він може добре усвідомлювати. Прагнення до самоутвердження стимулює дитину до нормативної поведінки, до того, щоб дорослі підтвердили його цінність. Молодші школярі поступово оволодівають своєю поведінкою, починаючи вже більш стримано виражати свої емоційне задоволення і роздратування. У цьому віці розвиваються вищі почуття: естетичні, соціальні, моральні. Однак у цьому віці проявляється нестійкість моральних утворень молодшого школяра, яка виражається у непостійності його моральних переживань, непостійному ставленні до одних і тих же подій.

Підлітковий вік характеризується суперечливими тенденціями соціального розвитку. З одного боку, для цього складного періоду показові негативні прояви, дисгармонійність особистості, зміна інтересів, протестний характер поведінки стосовно дорослих. З другого боку, у цьому віці зростає самостійність, більш багатогранними і змістовними стають всі відносини з ровесниками і дорослими, істотно змінюється сфера діяльності підлітків, формується відповідальне ставлення до себе і до інших людей. В міру дорослішання у підлітка змінюється характер і особливості бачення себе в суспільстві. Поряд з самооцінкою важливим механізмом самосвідомості виступає особистісна рефлексія. Велику роль у розвитку особистості підлітка відіграє спілкування з ровесниками. Відносини з товаришами знаходяться у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи усі інші сторони його поведінки і діяльності.

В юності, у зв’язку з вирішенням завдання професійного самовизначення, відбувається бурхливий розвиток особистості, виявом якого є світогляд, що інтенсивно формується, узагальнена форма самосвідомості, робота якої проявляється у прагненні юнака підійти до себе з позиції панівних у суспільстві цінностей, зрештою, відкриття „Я”, яке переживається у формі почуття своєї індивідуальної цілісності й самобутності. Важливішим фактором розвитку особистості у ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, вибудовувати життєву перспективу. Відтак, сприймання власного психологічного часу в цьому періоді стає досить напруженим. В юності отримують інтенсивний розвиток різноманітні почуття. Цим самим юнаки набувають той емоційний досвід, який матиме значення для їхнього майбутнього розвитку.

Наклавши модель зрілої особистості на відповідні онтогенетичні моделі (від дошкільного періоду до періоду юності), можливо зафіксувати рівні особистісної зрілості для того чи іншого вікового рубежу. Це матиме важливе значення для вироблення творчим педагогом вікової виховної стратегії. Власне, такого підходу більшою чи меншою мірою він і притримується у своїй діяльності. Однак цей підхід, на нашу думку, має істотні виховні обмеження. Річ у тім, що повноцінна особистісна зрілість вихованця виявляється не стільки в умовах спілкування та діяльності, обмежених певним віком (у групі молодших школярів і т.д.), скільки поза його межами. Адже він входить у соціальне життя в основному у взаємодії з дорослою людиною.

Вікова різниця диктує вихованцеві певні правила взаємодії з дорослим, яких він мусить дотримуватися. Тут основним видається врахування ним вікової дистанції, яка вимагає такту, делікатності, пристойності, зокрема у спілкуванні. В цьому й полягає сутність чуття міри, через яке мають заломлюватися вікові особистісні здобутки вихованця.

Особистісно незрілим сприймається вихованець, у якого відсутнє чуття міри: він дозволяє собі недоречні повчання дорослого, мотивуючи це своєю ерудицією чи зачіпає теми інтимного життя, до яких він ще не дозрів і т.ін.

Попередити такий поведінковий сценарій можливо за умови спрямованого впливу на вихованця з метою формування у нього чуття міри як інтегрального показника особистісної зрілості у певному віковому періоді розвитку.