73. Моральне розуміння у особистісному становленні вихованця

Розуміння як внутрішній процес, що передбачає вияснення способу виникнення певного предмета чи способу його формування, є основою інтелектуального розвитку суб’єкта. Розуміння є опосередкованим аналітико-синтетичним процесом, який включає виділення основних елементів матеріалу та об’єднання їх у єдине ціле.

У контексті розвитку суб’єкта як особистості особливої ваги набуває процес морального розуміння як його здатність до об’єктивного розкриття мотивів, цілей, умов і змісту вчинку іншої людини, який на нього спрямовується, а також структурних характеристик власної моральної дії.

Такий процес морального розуміння вважатимемо вищим його рівнем. Коли ж втрачається об’єктивність при визначенні суб’єктом тієї чи іншої складової певних вчинків, його моральне розуміння не буде досконалим, більше того, воно може виявитися взагалі хибним. Ця якісна полярність морального розуміння є свідченням того, що воно не дається суб’єктові, так би мовити, в готовому виді, а він поступово піднімається до вищого його рівня в процесі відповідного формування. Отже, бажано, щоб цей процес не був спонтанним, а сплановано організованим. Може трапитися й так, що значна кількість людей взагалі залишається на низькому рівні морального розуміння, і цим самим причиняють шкоду і своєму особистісному розвитку, і тій особі, з якою вони спілкуються, і в якої є бажання до морального вдосконалення. Моральна шкода для окремої особи психологічно розгортається як тиск громадської думки, проти якого у неї немає дієвих внутрішніх засобів; і вона беззастережно йому підкоряється.

Викладене нами уявлення про сутність морального розуміння свідчить про необхідність цілеспрямованої педагогічної діяльності з його формування у підростаючої особистості.

Розкриємо реальний перебіг цього явища. Через прикрий випадок, який трапився під час суспільно корисної праці, вихованець зазнав певної фізичної травми. Вада виявилася (незважаючи на лікування) досить тривалою. Через це вихованець фізично відрізняється від своїх ровесників і старших товаришів за загальноприйнятими культурними показниками. Це бентежило вихованця: він переживав почуття сорому як результат перебування серед оточуючого його загалу.

Така його емоційна реакція на власну ваду (він не такий як усі) сталася через те, що про неї він сформулював судження не в результаті аналізу ситуації суспільно корисної праці, а на основі думки оточення. Його ж рівень морального розуміння виявився досить примітивним: вони формували судження про дану ситуацію за зовнішніми проявами (та й то лише за наслідком – дефектом вихованця). Тому це судження було помилковим, оскільки не відображало сутності цієї ситуації.

Сутність же її у характері мотивації, на основі якої вихованець включився у суспільно корисну працю. У його мотиваційній основі на першому місці, наприклад, виявилося безкорисливе прагнення упорядкування пришкільної території. Таким чином, для вихованця його праця була високоморальним діянням, і цього не змогли зрозуміти оточуючі його ровесники і старші товариші. Тож і вдавалися до неприємних вихованцю закидів.

Прикро, що оточення вихованця не усвідомлювало того, що заслуговує докору. Недорозвиток їхнього морального розуміння призвів до того, що вони чинять достойне похвали, а негоже вважають похвальним. Подібна моральна викривленість закриває для них шлях особистісного зростання.

Дії педагога стосовно об’єктивного морального розуміння вихованцем власної ситуації і самого себе мають бути наступними.

1. Вихованець повинен здійснювати процес розмірковування на основі аналізу власних мотивів, прийнятої ним мети, умов, що призвели до небажаного наслідку. У цьому йому допомагає педагог. Якщо судження оточуючих суперечать такому аналізу, йому доцільно ними знехтувати як помилковими;

2. Вихованець має переконатися, що у нього відсутні підстави для сорому, туги чи ремствування на себе, оскільки мотиви його діяльності були суспільно значущими. У свідомості вихованця центральне місце мусить зайняти положення, згідно з яким провину, сором і пригніченість викликають лише його аморальні діяння.

3. Педагог всіляко підтримує вихованця за його терпеливість і заохочує моральну стійкість у складній для нього життєвій ситуації;

4. Педагог організовує корекційно-виховну роботу з оточуючим ровесника загалом, піднімаючи його до необхідного рівня морального розуміння і зміни ним ставлення до вихованця, де панували б співчуття та всіляка підтримка.