70. Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

Справжнім збурювачем нормативного перебігу виховного процесу виступають ті його учасники, які мають стійку тенденцію до неадекватної моральної самооцінки. Вона є результатом дії надзвичайно сильної Его-структури особистості, що характеризується егоцентризмом, зверхністю, марнославством. Важливо, що ця самооцінка тяжіє до завищення, а не до заниження особистісних надбань вихованця, часто до приписування собі тих якостей, які в дійсності не властиві йому. Загроза такої викривленої моральної самооцінки подвійна.

Вона деструктивно впливає на її носія, перешкоджаючи йому здійснювати самокритичну рефлексію як необхідну умову морально-духовного вдосконалення. Для виправлення такої внутрішньої ситуації потрібні організовані корекційні впливи педагога.

Крім цього, неадекватна моральна самооцінка вихованця спричиняє негативний вплив на його взаємини з ровесниками, з якими він перебуває у комунікативно-діловій взаємодії.

Розглянемо цей її аспект детальніше. Вихованець з таким ціннісним ставленням до себе наполегливо шукає підстав, щоб його схильність до самозвеличення знайшла своє зовнішнє практичне втілення. Предметом його частіше за все виявляється ровесник, але не будь-який, а такий, що допускає зрідка незначні моральні помилки. Він і стає реальною мішенню для нападок такого вихованця. Однак безпосередньо брати на себе роль обвинувача йому дещо боязко. Адже він у глибині душі відчуває свою ницість, яка й виступає для нього як стримувач від морально невиправданого діяння.

Полегшує цей процес внутрішнього вагання, а отже й зміцнює психологічну готовність до недостойного вчинку дія педагога, який може зробити ровесникові певне моральне зауваження. Після цієї виховної педагогічної дії шлях для активності вихованця стає сповна відкритим. Він звинувачує ровесника без найменшого докору сумління у всіх гріхах, істотно перебільшуючи їхнє значення. Звичайно, що ровесник справедливо кваліфікує це діяння вихованця як сильну образу, яка призводить до збентеження і негативно відбивається на психічному самопочутті. Похідним від цього результату виявляється різке погіршення стосунків між вихованцем і ровесником. Такі взаємини можуть дійти до крайньої межі, якщо незаслужено ображений ровесник у відповідь буде докоряти вихованця зі схильністю до самозвеличення у його серйозних моральних недоліках. Тож завдання педагога полягає у тому, щоб не допустити розгортання такого конфліктного сценарію. Він має перш за все нейтралізувати обопільне емоційне збудження. Після цього має розпочатися складна корекційно-виховна робота з вихованцем, якому властива неадекватна моральна самооцінка.

71. Знегоди вихованця як імпульс до переоцінки його ровесниками власних цінностей

Міжособистісна взаємодія як виховний фактор є одним із дієвих у системі соціальних детермінант морально-духовного становлення особистості. Виховний потенціал даного фактору здебільшого досліджувався у варіанті взаємодії дорослого і вихованця. Тут віднайдені найбільш оптимальні умови та психологічні закономірності, які сприяють успіху педагога у цьому плані. Розкриття ж виховного впливу в системі “вихованець–вихованець” зводилося до дії механізму особистісного зразка, наслідування чи вимоги у різних її формах.

Наша мета полягає у виясненні виховної спроможності такої міжособистісної ситуації, коли один з її учасників перебуває у вираженому фізичному чи психологічному неблагополуччі. Це ситуації нещасних випадків: тілесних ушкоджень та захворювань чи психічних травм. У свідомості вихованця вони відображаються у формі образів сприймання, але на відміну від звичайних образів, ці утворення набувають виразного емоційного насичення, перетворюються у так звані образи-враження.

Вихованець, який перебуває у тяжкому психо-фізичному стані, в результаті такого сприймання ровесниками стає предметом їхньої підвищеної уваги. Виникає, таким чином, подвійне виховне явище. Ровесники проявляють до цього вихованця співчуття, турботу, почуття розради. Причому таке ставлення не залежить від їхніх попередніх недружніх взаємин, неприязні до вихованця чи етнічних відмінностей. Щоб така благодійна позиція ровесників була активно перетворювальною і стабільною, педагог має підсилити їхній первинний образ-враження потужним емоційно-когнітивним супроводом, пояснюючи і переживаючи критичний стан вихованця.

Морально-перетворювальна дія образу-враження поширюється і на самих ровесників. Такий образ розгортає у ровесника процес моральної рефлексії, результатом якої виступає ціннісна трансформація його особистісної структури. Він починає усвідомлювати марнотність багатьох своїх прагнень, якими було сповнене його життя. Виникає нове світоставлення, коли якісь неприємності – під враженням від нещастя вихованця – перестають сприйматися ровесником як неприємності. Те ж до чого він прагнув, починає втрачати свою суб’єктивну значущість. Ці смислові перетворення є продуктивною внутрішньою основою для спрямування ровесником зусиль на привласнення конструктивних цінностей життєвого функціонування. Їхнє змістовне поле може бути наступним.

• Прощати інших за неістотні моральні помилки.

• Прагнути мати більш близькі взаємини з ровесниками.

• Прагнути контролювати своє ревниве ставлення до партнера.

• Прагнути не ображатися через дрібниці.

• Прагнути не дратуватися на своїх батьків.

• Прагнути скрити свої негативні почуття стосовно інших.

• Прагнути гальмувати свій гнів.

• Прагнути вибачитися за неправильні дії.

• Ставитися до інших з повагою.

• Ділитися своїми вміннями з іншими.

• Догоджати своєму товаришу.

• Підтримувати контакти з ровесниками.

• Розуміти потреби інших.

• Раціонально розпоряджатися особистими речами.

• Дякувати іншим за будь-яку допомогу.

• Вдосконалювати себе фізично та морально.