64. Розвивальний ефект присутності значущої особистості в образі я вихованця

Положення про перетворювальний вплив моральної структури однієї людини на відповідну структуру іншої є загальноприйнятим і таким, що певною мірою використовується у виховному процесі. Практична реалізація даного положення здійснюється як залучення механізмів дії наслідування та ідеалу до морально-духовного розвитку особистості.

У цьому зв’язку є вагомі теоретико-емпіричні підстави вважати, що достатня дієвість механізму наслідування відбувається на основі лише нижчого рівня його усвідомленості, тобто під впливом безпосереднього чуттєвого враження, яке спричиняє певна особа. За умови, коли цей механізм глибоко осмислюється суб’єктом, його спонукальна сила зменшується, а, отже, й зменшується його моральна перетворювальна потенція стосовно того чи іншого суб’єкта.

Що стосується дії механізму ідеалу, то часто-густо він суб’єктивується лише на рівні знання про нього; не набуває при цьому достатньої смисло-ціннісної ваги, щоб здійснювати необхідні моральні перетворення особистості. Такий негативний результат можна пояснити тим, що у особистості виникає внутрішній опір дії цього механізму. Адже вона не бажає повністю ліквідувати свою моральну структуру, змінивши її на якісно іншу, яка міститься в ідеалі. Без несуперечливого прийняття нової моральної структури не можуть відбутися й істотні морально-духовні зміни особистості.

Здійснений нами аналіз дозволяє зробити висновок про те, що слід шукати інший спосіб впливу особистості на моральну структуру людини. Цей спосіб має характеризуватися визначальною тенденцією  асиміляції, тобто здатністю до засвоєння людиною внутрішніх моральних надбань іншої людини.

Це може відбутися за умови, коли власний образ Я особистості, який зазнає зовнішньої моральної дії, не заперечується, а лише доповнюється новими морально-духовними утвореннями. Відтак, можлива така нетрадиційна методична тактика педагога. Він, по-перше, представляє вихованцю ту чи іншу особистість як значущу для нього. Цим самим знімається момент відчуження, який може виникнути між вихованцем і особистістю як моральним зразком.

По-друге, у спільній (педагога і вихованця) діяльності у моральній структурі особистості як зразка вичленяється одна центральна (базова) цінність як предмет оволодіння вихованцем. У цьому плані слід не допускати, щоб дана цінність абстрагувалась від її носія. Тепер створюються умови, що значуща особистість у контексті своєї базової морально-духовної цінності не буде відторгнена вихованцем, а стане лише частиною власного морального образу Я вихованця. У цьому зв’язку наведемо показовий прикладалегорію. Маленький культурний росток однієї рослини (наприклад, яблуні) щепиться до дикоростучої рослини (яблуні). При цьому високосортний росток повністю окультурює природну структуру яблуні, що відбивається на її плодах.

Якщо певна морально-духовна цінність не викликає у вихованця психологічного відторгнення, то створюються умови для розгортання у нього відповідної внутрішньої духовної праці на співставлення нового утворення і власних особистісних надбань. У цьому внутрішньому розмірковуванні вихованець і зможе несуперечимо стати володарем нової морально-духовної цінності, яка до цього була властива значущій особистості.

65. Зобов’язаність  невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

Міжлюдські ставлення, у яких протікає життя вихованця, є визначальними не лише для нормативного суспільного функціонування, а й для його виховання і розвитку як особистості зі всім загальнобажаним багатством внутрішнього світу. Щоб ставлення, як необхідна вимога існування людини в соціумі, виконували свою конструктивну роль у становленні особистості, вони мусять характеризуватися не байдужістю чи негативізмом, а бути корисними принаймні для двох осіб, які взаємодіють між собою. Обопільно сприятливі ставлення, як відомо, первинно виникають у сім’ї, оскільки таку їхню якість визначає почуття прихильності між її членами.

На цій морально-психологічній основі у вихованця можливе формування ставлення зобов’язаності батькам як поведінкова відповідь на їхню благодійність стосовно нього. Оскільки у прихильності як соціогенному утворенні істотну роль відіграють родинно-спадкові чинники, то розвинене на ній ставлення зобов’язаності може бути обмежене лише рамками сім’ї.

Зобов’язаність вихованця перед батьками  це не лише емоційний прояв поваги, щирості, сердечності щодо них, а й різноманітні добрі справи, спричинені моральними прагненнями. Звичайно, при цьому вихованець має глибоко усвідомлювати, що початково благодійність батьків є даром у повному розумінні цього слова. Адже через свою психо-біологічну неміч він нічим не може відповісти на задоволення усіх його вітальних і соціальних потреб. Лише згодом батьки справедливо можуть очікувати від нього зворотнього ставлення  зобов’язаності.

За такого механізму розвитку зобов’язаності криється й істотна особистісно розвивальна небезпека. Річ у тім, що, виходячи з описаного психологічного підґрунтя, дія цього ставлення буде обмежена родинним середовищем і не вийде у більш широке соціальне довкілля. У вихованця сформується, таким чином, лише родинна мораль, коли її норми не будуть обов’язковими для широкого світу людей (ровесників та дорослих).

Отже, потрібен принципово новий підхід до формування у вихованця ставлення зобов’язаності іншій людині. З цією метою має бути подоланий у нього на когнітивно-емоційному рівні кордон між соціальним сприйняттям рідної людини і людини, яка не є такою. Виникає надскладне завдання  виховання почуття братства між людьми, хоча й не найвищого рівня, а такого, щоб не давалась взнаки міжособистісна ворожість.

Дитина, починаючи з ранніх періодів вікового розвитку, має усвідомлювати на досяжному для неї рівні значення і роль людей, які історично створювали суспільні матеріальні і духовні блага, що дісталися їй у спадок, та людей, які нині забезпечують її нормальне соціокультурне існування. По-іншому у вихованця мусить бути сформована стійка міжлюдська цілісність, де відсутня різка межа між рідними і чужими людьми. Тих і інших вихованець має сприймати як єдиний суб’єкт благодійності стосовно нього. Ця благодійність приносить йому і матеріальну користь, і морально-естетичне задоволення.

Інша моральна ситуація виникає тоді, коли вихованець, користуючись всіма благами, які надані йому і родиною, і чужими людьми, і державою в цілому, демонструє тотальну невдячність. Невдячний вихованець, такий, якому недостає здатності відчувати і надавати вдячність, це вихованець, який регулярно відповідає на благодійність інших образою, неприязню чи байдужістю.

Наголосимо, що схильність визнавати себе зобов’язаним  джерело сили, а прагнення відчувати і проявляти вдячність є ознакою людської досконалості.