62. Вихованець як суб’єкт лжеморалі у понятійному апараті педагога

Через різні життєві обставини та виховні прорахунки у деяких вихованців формується прагматичний образ мислення, який поширюється на всі ситуації, у яких вони задіяні. Цей образ, якщо його не корегувати, стає життєвою філософією вихованця, визначаючи його смисло-ціннісні пріоритети. Такий вихованець постійно перебуває у полоні власної користі. Він прагне чогось добитися від свого співбесідника (ровесника чи дорослого).

Однак розкриття йому справжніх намірів перешкоджатиме вихованцю досягненню поставленої мети. Тож йому залишається приховувати справжні наміри (мотиви), а діяти лише правдоподібно. Тут відсутня чистосердечність вихованця. Він в результаті постійного вправляння у такій поведінковій тактиці формує справжній психологічний хист маніпулювання людьми.

Нечесність поведінки вихованця може призводити й до драматичного результату, але це не засмучує його і не змінює усталеного стилю взаємин. Важливо, що за дружньою поведінкою, яку вихованець лише імітує, фактично може критися цілий ряд умілих маневрів, егоїстичної спрямованості.

Прояви лжеморалі у психологічному розвитку суб’єкта виникають вже в ранніх вікових періодах. Наведемо такий приклад. У семирічного Андрійка за обідом розболівся живіт, і він попросив дозволу вийти з-за столу. Батьки запропонували йому прилягти. Тоді його трьохлітній брат Тарас заявив: „У мене теж болить живіт” – з очевидним наміром викликати таку ж батьківську реакцію.

Якби батьки не розгадали маневру Тараса, то, занепокоївшись, вони і його б відправили у постіль. Якщо подібна ситуація повторилась би декілька разів, то можна було б очікувати, що такий спосіб поведінки стане частиною особистісної структури Тараса. Кожного разу, переживаючи ревнощі до свого брата-суперника через надані тому привілеї, молодший брат оголошував би себе хворим, щоб теж одержувати якусь вигоду. Наведений приклад свідчить, що маленькі діти можуть маніпулювати цілком навмисно.

З огляду на це, дорослим з метою попередження виховання у підростаючої особистості лжеморалі слід особливу увагу приділяти її власним значущим переживанням, надавати їм суспільно прийнятої спрямованості.

Які ж зміни відбуваються з дітьми, котрі, маючи стійкі нахили до імітаційно-маніпулятивного поведінкового стилю, включаються в організоване виховання? Деякі з них позитивно трансформують цей стиль, інші ж лише пристосовуються до виховних вимог. Вони, засвоївши зовнішні ознаки культурного спілкування і міжособистісної взаємодії, намагаються „вписатися” у ту соціокультурну ситуацію, яку створює педагог. І це їм часто вдається. Такі вихованці, маскуючись під доброзичливих особистостей, можуть набувати високого соціального статусу, виконувати певні пріоритетні ролі у колективі. Через власну моральну роздвоєність вони руйнують позитивний морально-психологічний груповий клімат й індивідуальні морально-духовні устремління конкретних вихованців. Тож педагог має вчасно розпізнати вихованця як суб’єкта лжеморалі й обмежити його соціальні амбіції, працюючи одночасно над його перевихованням.