61. Емоційна поразка у вихованні особистості

Кожен індивід у своєму функціонуванні як член певної групи і як суспільний суб’єкт, який самоактуалізується у властивих лише йому способах життєдіяльності, потрапляє з більшою чи меншою частотою у ситуації власної поразки. Недосягаючи поставленої мети, або досягаючи її у нижчих (від очікуваних) показниках, він виявляється переможеним більш досконалим у певному відношенні суб’єктом.

Подібними ситуаціями наповнене і шкільне життя. Якщо школяр з певних причин зазнає поразки, він болісно переживає її, оскільки, коли це не поодиноке явище, знижується його самооцінка, рівень домагань та соціальний статус. Тож психологічно комфортне життя підростаючої особистості безпосередньо пов’язане з її практичними успіхами в діяльності, спілкуванні та пізнанні. Відтак, прагнення до успіху є необхідною умовою смисло-ціннісних орієнтацій особистості; без нього вони видаються ілюзорними, такими, що облишені необхідної спонукальної сили. На основі власного досвіду й існуючих наукових уявлень педагог, з огляду на сказане, ставить знак рівності між діяльнісними здібностями школяра та його успіхом і відповідним чином здійснює методичні дії.

А що у цьому плані відбувається у спонукально-мотиваційній компоненті предметної активності суб’єкта? Чи можемо ми говорити про емоційний успіх й емоційну поразку особистості? Дамо відповіді на ці принципові питання. По-перше, про ці емоційні явища ми будемо говорити в контексті діалогу чи спілкування, коли взаємодіють мінімум два суб’єкти. По-друге, під емоційним успіхом чи поразкою розумітимемо ідеальну користь чи втрату стосовно суб’єктів спілкування. По-третє, ці емоційні суб’єктні феномени (успіх чи поразка) розглядаються нами стосовно позитивних і негативних переживань особистості. Відразу наголосимо, що переживання суб’єктами позитивних емоцій (радості, захоплення тощо) завжди слугує їхній обопільній користі за умови, що вони реалізуються у суспільно прийнятих нормах (на радість одного суб’єкта інший теж реагує цією емоцією).

Принципово інша ситуація виникає за негативних емоційних переживань. Тут успіх чи поразка можуть набувати якісно іншого значення: успіх заважатиме особистісному розвитку вихованця, а поразка – сприятиме йому.

Варіант 1. Вихованець з емоційно неврівноваженою сферою, роздратовуючись за якісь дріб’язок на свого ровесника, кривдить його або ділом, або словами. У відповідь останній теж бурно реагує переживанням невдоволення, суму чи образи. Сприймаючи такий емоційний стан ровесника, вихованець долучає до свого почуття злості, яке він задовольнив у зовнішній дії, ще й почуття задоволення від своєї зверхності. Зрозуміло, що поєднання цих негативних переживань зміцнює його особистісну Его-структуру, що перешкоджає моральному становленню цього вихованця. Крім того, своїми образливими діями він наносить розвивальну шкоду й своєму ровесникові, пригнічуючи його моральні потенції.

Варіант 2. Той же вихованець таким же чином емоційно діє щодо ровесника, але тепер уже з іншим способом емоційного реагування. Цей ровесник, хоча і скривджений, зовнішньо не демонструє своїх переживань; більше того, він проявляє терпіння, знаючи емоційно-моральні вади вихованця. За такої поведінки ровесника вихованець не відчуває своєї зверхності й задоволення від образи: він виявляється емоційно переможеним, таким, що зазнав сорому перевагою терпіння. Одним словом, вихованець відчув цілковиту емоційну поразку. Це й слугує сильним поштовхом до особистісної рефлексії: він порівнює своє переживання злості й терпіння як моральне надбання ровесника. Висновок, який він робить, змушує його зайняти іншу поведінкову позицію, стаючи згодом більш скромним у міжособистісних взаєминах. Якраз за такої ситуації емоційна поразка виступає засобом морального вдосконалення підростаючої особистості.