46. Емоційно-поведінкове відхилення вихованця: показники орієнтування

У діяльності педагога, якщо вона гуманістично орієнтована, мають гармонійно поєднуватися і позиція професійно-технологічна, і позиція ціннісно-особистісна. Такий педагог як добродійна особистість мірою свого піклування про вихованця вимірює і його достоїнства, не помічаючи, що вони досить примарні. Тоді й наступає момент об’єктивного осмислення, за якого все розставляється на свої місця: вихованець сприймається у його справжній іпостасі, але при цьому не втрачається емоційно зігріваюче ставлення до нього.

У цій смисло-ціннісній переорієнтації педагога предметом підвищеної уваги має виступати емоційна структура вихованця, яка характеризується складною динамікою та специфікою зв’язків з матеріальною чи ідеальною предметністю. Адже у виховному плані далеко не байдуже з чим вихованець пов’язує переживання, наприклад, радості, а з чим суму. Річ у тім, що загальнолюдська мораль виробила чіткі вимоги до культурного перебігу будь-якої емоції у контексті морально-духовного розвитку особистості. У цьому зв’язку переживання співрадості чи співжалю має усталену ситуативну орієнтацію: якщо в людини горе, сумуй цьому її емоційному стану, а не радій. Однак через психологічно неправильне поводження з емоційною сферою у вихованця можуть виникнути своєрідні зміщення у емоційному реагуванні на ті чи інші предмети довкілля. Якщо таке явище набуде узагальненості та стійкості, то це спричинить істотні загрози для його особистісного розвитку.

Тому педагог не повинен випускати з поля своєї уваги ситуації, коли вихованець через певні причини страждає, а його ровесник глузує з нього. При цьому цей вихованець нічим не завинив йому; більш того, він взагалі не схильний до якихось асоціальних дій. Так невмотивована емоційна реакція ровесника й є свідченням його серйозного емоційного неблагополуччя. Часто той чи інший вихованець піднімається ровесниками на сміх, замість того, щоб поспівчувати йому.

Поведінковій сфері вихованців теж властиві подібні збочення. Можна спостерігати, коли дитина хвалиться своїми недостойними вчинками. Звичайно, тут відсутнє будь-яке об’єктивне самоусвідомлення своїх дій, відповідна оцінка та каяття. Ще більш особистісно небезпечною стає ситуація, за якої похвальба переростає у хвастовство. Тепер недостойний вчинок виступає предметним вираженням морального Я вихованця, яке більш важко піддається корекції. У цій роботі головним для педагога є виклик у вихованця з емоційно-поведінковим відхиленням (у зазначеному нами напрямі) переживання емоцій провини та сорому як внутрішньої основи для формування суспільно значущого емоційного реагування.

47. Моральна вищість особистості як виховний мотив

У перипетіях життя людину не полишає прагнення до першості, тому цю природно задану тенденцію слід враховувати у виховному процесі. Зважатимемо у цьому зв’язку на те, що потяг до першості може спрямувати особистість на морально деструктивний шлях свого становлення. Тож слід прагнути до прояву у підростаючої особистості соціалізованої першості як дієвого морального мотиву.

Якщо вона входить у особистісний досвід вихованця, то виникають реальні передумови до виховання у нього моральної вищості. Тепер він прагне зануритися у складний світ міжособистісних взаємин, щоб стати непересічним у морально-духовному плані. Така особистісна орієнтація видається зворотнім боком білої заздрості, як стимулятора морально-духовного зростання вихованця. Його моральна вищість у порівнянні зі своїми ровесниками позитивно впливає на взаємини, які визначають спрямованість групи вихованців. Тут виникає ситуація здорової конкуренції, для якої характерні стосунки толерантності та взаємодопомоги.

Вихованець як суб’єкт моральної вищості перебуває у міцній психологічній безпеці. У нього формується стійкий імунітет до емоціогенних ситуацій, що породжують конфлікти, потрясіння та інші психологічні загрози. Такий вихованець стоїть вище перелічених явищ, оскільки може вчасно раціоналізувати їх з позиції своєї моральної переваги.

Моральна вищість дозволяє вихованцю як її носію більш спокійно ставитись до таких особистісних спокус як честолюбність, славолюбність, владолюбність, користолюбність. Виходячи зі сказаного, можна констатувати, що життєвий простір такого вихованця є більш прогнозованим з його боку, а значить і більш підвладним для нього. Вихованець, для якого властива моральна вищість, наполегливо плекає власну культуру захищеності як стабілізатора його особистісного буття.