45. Ціннісні орієнтації вихованців у діяльності педагога

Смисло-ціннісна спрямованість міжособистісних взаємин у виховній групі представляє для педагога не лише теоретичний, а й вагомий практичний інтерес. Адже у їхньому сплетінні й можуть формуватися як індивідуальні особистісні цінності учасників групи, так і відповідна групова цілісність. Однак остання не є простою сумою індивідуальних моральних переваг, а результатом складного синтезу, у якому одні індивідуальні ціннісні орієнтації гальмуються, а інші якісно удосконалюються, і на цій основі й виникає ціннісна єдність групи. Все ж цей виховний шлях досить суперечливий, і для його оптимізації потрібне постійне методично доцільне втручання педагога.

Головна обставина, за якої процес ціннісної єдності у виховній групі початково не відзначається гармонійністю, є відмінність у ціннісній структурі кожного вихованця. Так, у одного вихованця на першому місці знаходиться цінність учіння і все те, що з ним пов’язано, у другого – цінність художньої спрямованості, у третього – цінність спілкування і дозвіллєвої діяльності, у четвертого – цінності, що охоплюють морально-духовне функціонування і т.д. Така пріоритетна ціннісна відмінність безпосередньо впливає як на інтенсивність міжособистісних контактів, так і особливо на соціальне пізнання, тобто на глибину розуміння вихованцями один одного. Виникає, таким чином, більш чи менш виражена ситуація міжособистісного відчуження, яка не сприяє особистісному зростанню вихованця.

Завдання педагога у цьому зв’язку полягає у подоланні ціннісного Его-центризму вихованця. Це означає, що вихованець з певним ціннісним пріоритетом не має бути внутрішньо закритим до контакту з ровесником, у якого ціннісна домінанта інша. За участю педагога вони порівнюють себе за цими провідними особистісними характеристиками. Якщо вихованець відрізняється цінністю учіння, то він не повинен висловлювати жаль ровеснику як носію цінності художньої спрямованості. Тут бажано, щоб ці вихованці відчули смак цінності, яка їм властива меншою мірою і перейнялися її значущістю для себе у тій мірі, за якої вона майже урівнюється з домінантною цінністю. Якщо така трансформація не відбувається, то це має викликати сум у педагога з приводу цього (це стосується обох вихованців). Загалом педагогові потрібно загальмувати дію закономірності, згідно з якою система цінностей особистості визначає рамки її моральної свідомості. Тож дана свідомість має стати відкритою для прийняття і розуміння вихованцем внутрішнього світу свого ровесника.

Особливі відносини створюються, коли у одного вихованця домінує морально-духовна цінність, а в другого вона відсутня; більше того, він часто-густо демонструє недостойні способи поведінки. За такої ситуації перший вихованець в результаті вчасної активно-перетворювальної моральної позиції опікується другим вихованцем, прагнучи підняти його до свого морально-духовного рівня. Вихованець морально-духовної орієнтації, крім того, швидше за інших може захистити свого ровесника від несправедливих докорів. Адже той, хто себе поводить недостойним чином, швидше поступиться морально зрілому вихованцю, оскільки він його ні в чому меркантильному не може запідозрити. У вихованця морально-духовної орієнтації є лише один мотив до захисту – повага і шанування іншого.