32. Ефект іррадіації у виховному процесі

До головних складових професіоналізму педагога звично відносять досконале володіння цими навчально-виховними технологіями та формами організації освітнього процесу. Практично перевага надається тим чи іншим технологіям, тому наукові зусилля спрямовуються якраз у цьому напрямі. Що стосується форм організації навчально-виховного процесу, то педагогу пропонуються в основному його індивідуальна, групова (диференційована) та фронтально-урочна форми. Вони, як свідчить науково-практичні дані, мають різну розвивальну ефективність. Індивідуальна форма у цьому контексті є найбільш перспективною, оскільки враховує глибинні психологічні особливості школяра. Однак її використання у повному обсязі неможливе через кількісний склад класного колективу. Тому реально спостерігається лише фрагментарне втілення цієї форми організації освітнього процесу.

Розглянемо спочатку перебіг індивідуальної форми, що застосовується у процесі навчання. Педагог прагне так організувати цей процес, щоб його контакт з окремим учнем був якомога ізольованим від інших. На це є об’єктивні причини. Якщо сусід учня, з яким ведеться індивідуальна робота, інтелектуально сильніший за нього, то йому буде нецікаво усвідомлювати методичну аргументацію педагога. Якщо у сусіда і учня, з яким ведеться індивідуальна робота, однаковий рівень успішності, то першому теж небажано спрямовувати свою думку на дану суб’єкт-суб’єктну взаємодію. Адже за однакового рівня інтелектуального розвитку у них можуть виявитися індивідуальні відмінності в способах сприймання, мислення та переробці інформації тощо.

Якісно інша ситуація виникає за використання індивідуальної форми педагогічної взаємодії у виховному процесі. Тут педагог має прагнути, щоб ця взаємодія не була ізольованою від інших школярів. Так, педагог працює з вихованцем А, і при цьому присутній вихованець Б. Однак він має перебувати не в пасивній позиції, а активно усвідомлювати інформацію педагога. Розглянемо якою має бути діяльність педагога щодо цих вихованців. Індивідуальну форму роботи з вихованцем А педагог змушений переважно використовувати тоді, коли школяр порушує певні суспільні норми поведінки. Виходячи з цього, педагог розгортає щодо такого вихованця систему корекційних впливів; його діяльність можна інтерпретувати як корекційно-виховну.

Її зміст зводиться до того, що педагог, враховуючи індивідуальний психологічний стан вихованця, розгортає у нього внутрішній процес, у якому активізуються всі складові його інтелекту, а також особистісна саморефлексія та емоційно-почуттєва сфера. На основі цього у нього й можливі позитивні морально розвивальні зміни.

Процес описаної педагогічної взаємодії неодмінно виходить за межі діади, захоплюючи вихованця Б, який на даний час не порушує ті норми поведінки, що властиві вихованцю А. Таке поширення виховного впливу й трактується як ефект іррадіації у виховному процесі. З позиції вихованця Б діяльність педагога набуває ознак превентивності, оскільки вона допомагає вихованцеві уникнути певних суспільно несхвальних способів поведінки, попередити виникнення у нього небажаних вчинкових спонук. Таким чином, діяльність педагога приносить користь обом вихованцям, і в такому сенсі має поповнювати його методичний арсенал.