- •Передмова
- •1. Формула морального шляху у виховному процесі
- •2. Акценти процесу самовиховання
- •3. Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів образу я вихованця
- •4. Ефект морального відлуння у виховному процесі
- •5. Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості
- •6. Захисний механізм перебільшення у морально розвивальній позиції вихованця
- •7. Вчинкова вибірковість у виховному процесі
- •8. Мотиваційне Его-зміщення у добродійному вчинку вихованця
- •9. Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб
- •10. Термінологічне закріплення у самосвідомості вихованця асоціальної дії як спосіб її корекції
- •11. Перенесення вихованцем власних моральних настановлень на іншого
- •12. Механізм соціального розслідування та пізнання у виховному процесі
- •13. Розголос у виховному процесі
- •14. Підозра у взаєминах вихованців
- •15. Бездіяльність – занепокоєність у особистісних здобутках вихованця
- •16. Спроможність вихованця протистояти викривленим моральним судженням групи
- •17. Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя
- •18. Негативні очікування як збурювачі емоційного стану вихованця
- •19. Звинувачення у виховному процесі
- •20. Слухняність – принизливість дитини у виховному процесі
- •21. Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення
- •22. Пригадування вихованцем власного вчинку як спонука до його повторення
- •23. Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця
- •24. Подвійні вчинки як чинники особистісного розвитку вихованця
- •25. Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі
- •26. Поведінковий прояв морально незрілої свідомості вихованця
- •27. Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця
- •28. Педагогічна емоціокорекція у виховному процесі
- •29. Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст
- •30. Від вчинку вихованця за механізмом наслідування до вчинку за механізмом усвідомлення
- •31. Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця
- •32. Ефект іррадіації у виховному процесі
- •33. Виховна спроможність подяки вихованцю за майбутню добродійність
- •34. Вчинкова контрастність як виховний засіб
- •35. Педагогічне виказування у виховному процесі
- •36. Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога
- •37. Позитивне сприйняття вихованцем санкцій педагога як стабілізатор їхніх щирих взаємин
- •38. Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета
- •39. Навчальні здобутки як засіб особистісного взаємозбагачення вихованців
- •40. Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії
- •41. Типи перешкод на виховному шляху дитини
- •42. Колізія відповідальності педагога за моральні досягнення вихованця
- •43. Розпач у корекційно-превентивному заломленні
- •44. Обіцянка і відмова як виховні прийоми
- •45. Ціннісні орієнтації вихованців у діяльності педагога
- •46. Емоційно-поведінкове відхилення вихованця: показники орієнтування
- •47. Моральна вищість особистості як виховний мотив
- •48. Плодотворна рефлексія вихованця у намаганнях педагога
- •49. Емоційно-енергетичне переймання у виховному процесі
- •50. Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності
- •51. Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості
- •52. Емоційні комплекси: за і проти
- •53. Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню
- •54. Почуття власної зверхності як спонука до образи іншого
- •55. Піклування дорослих про вихованця: два розвивальні наслідки
- •56. Моральна мужність у особистісному становленні вихованця
- •57. Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності
- •58. Тотальна згода у спілкуванні вихованців як перепона їхньому особистісному розвитку
- •59. Позиція я-сильний, я-слабкий у поведінці вихованця
- •60. Міжособистісне примирення: виховна неминучість
- •61. Емоційна поразка у вихованні особистості
- •62. Вихованець як суб’єкт лжеморалі у понятійному апараті педагога
- •63. Духовний помисел у саморозвитку вихованця
- •64. Розвивальний ефект присутності значущої особистості в образі я вихованця
- •66. Самозадоволеність вихованця: необхідність запобігання
- •67. Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі
- •68. Малодушність у особистісній недосконалості вихованця
- •69. Колізія міжособистісних відносин підтримки – перешкоди у виховному процесі
- •70. Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками
- •71. Знегоди вихованця як імпульс до переоцінки його ровесниками власних цінностей
- •72. Явище підкорення у неформальній групі вихованців
- •73. Моральне розуміння у особистісному становленні вихованця
- •74. Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності
- •75. Ефект „спорідненість душ” у виховному процесі
- •76. Педагогічна техніка визначення дійсного мотиву вчинку вихованця
- •77. Схвалення і ганьба як суспільна оцінка вихованця
- •78. Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією: доцільність його неосудження
- •79. Плямування вихованцем ровесника за його доброчинність: неминучість особистісних утрат
- •80. Прийнятне виховне домагання як методична мета
- •81. Морально перетворювальна сила поблажливого ставлення до вихованця
- •82. Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця
- •83. Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця
- •84. Виховний поступ: від обов’язків виконавських до обов’язків управлінських
- •85. Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей
- •86. Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень
- •87. Виправдання у міжособистісних стосунках вихованців
- •88. Вередування як спосіб поведінки вихованців
- •89. Випереджувальний моральний контроль у особистісному розвитку вихованця
- •90. Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця
- •91. Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця
- •92. Самовпевненість вихованця у методичному відбитті
- •93. Почуття обтяжливості у міжособистісному спілкуванні вихованців
- •94. Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків
- •95. Потяг вихованця до хизування як спосіб самопрезентації
- •96. Прагнення вихованця до преваги: умови задовольняння
- •97. Приниження: два прояви, два сенси
- •98. Прийом я-Ти-уподібнення у виховному процесі
- •99. Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості
- •100. Особистісні табу й активи вихователя
- •Післямова
- •Список використаної літератури
19. Звинувачення у виховному процесі
Виховний процес рясніє звинуваченнями: до них удаються і педагог, і ровесники вихованця. Коли до них долучаються ровесники – це природно, оскільки воно є об’єктивним для їхнього психологічного розвитку способом вирішення міжособистісних проблем. Приводом для прояву звинувачення виступають ситуації, коли суб’єкт вдається до дій, які не очікує від нього найближче оточення. Так, вихованець відмовився від певного масового заходу. Його вчинок стає предметом обговорення й оцінки. Він, як правило, кваліфікується ровесниками як недостойний, а, отже, вихованець підлягає звинуваченню. При цьому висувається і причина такого морального дійства: зверхність, зазнайство, марнославство тощо.
Прикметно, що спонуки, якими оперують ровесники, завжди морально негативні. Якби це було навпаки, то до дії звинувачення вони б не вдалися. Пошук негативних спонук до вчинків, які не задовольняють групові очікування, є явище закономірне. Річ у тім, що аналіз і оцінка таких вчинків здійснюється вихованцями на основі їхніх результатів. Тож тут логіка призводить до висновку: негативний результат породжується негативною спонукою. Така логіка є хибною, оскільки не враховує, кваліфікуючи суспільну цінність того роду вчинків, справжні внутрішні мотиви. Вихованцям це властиво, враховуючи їхні психологічні особливості стосовно обмеженості пізнання і свого внутрішнього світу, і світу іншого.
Педагог же повинен виключити з свого професійного досвіду таку тактику щодо використання звинувачення. Якщо вдатися до ретельного мотиваційного аналізу, наведеного нами вчинку, то можна констатувати, що вихованець не відгукнувся на запрошення ровесників не через своє зазнайство, а через боязнь пережити неуспіх чи зазнати поразки у змаганні тощо. Виходячи з такої мотиваційної основи даного вчинку вихованець може й не заслуговувати санкції звинувачення. Виховна шкода некваліфікованого звинувачення очевидна, тому її слід попереджати, використовуючи наявні знання про цю міжособистісну сферу.
20. Слухняність – принизливість дитини у виховному процесі
Сучасний виховний процес, гуманістичний за своєю спрямованістю, заперечує директивну його модель. За цієї моделі, якщо розглядати її у довершеній формі, центральним способом впливу педагога на вихованця виступає директива чи розпорядження: вихованець має її беззастережливо виконати. Такою є схема педагогічної взаємодії; за своєю сутністю вона суб’єкт-об’єктна. Тут вихованець діє неособистісним способом: він лише підкоряється вимозі вихователя. Тож слухняність вважається визначальною у суб’єкт-об’єктній виховній взаємодії. При цьому пам’ятатимемо, що слухняність як спосіб поведінки практично реалізується на основі зовнішнього підкріплення. Якщо вихованець не підкоряється, він зазнає певного покарання вихователя.
В той же час педагог, який працює у особистісно орієнтованій виховній парадигмі, теж бажає, щоб його вихованці були слухняними. Тож будемо розрізняти слухняність як зовнішньо спричинене ставлення і слухняність як особистісну якість, яка може слугувати внутрішнім мотивом до певної моральної дії.
Слухняність як особистісна якість є результатом спрямованої на це виховної роботи педагога, коли навколо кожної мети-вимоги розгортається внутрішня діяльність вихованця на основі активації механізмів свідомості та самосвідомості. Коли ж слухняність як особистісна якість вихованця знаходиться на достатньому рівні вихованості, він підкоряється розпорядженню чи наказу вихователя навіть за умови, що педагог не обґрунтовує їх доцільності. Тому можна констатувати, що тут вихованець проявляє слухняність як рівний рівному.
Слухняність як особистісну якість слід відрізняти від принизливості вихованця. Цей спосіб поведінки характерний тим, що вихованець терпить образи, неповагу до себе, зневажання, ганьбу. Це пасивний прояв принизливості. Вона може проявлятися також як запобігання перед кимось, або як виконання принизливих вимог. Стан принизливості протікає як сильна образа та роздратування вихованця. Цей стан не сумісний з почуттям гідності особистості. Тому потрібні дієві виховні заходи, спрямовані на попередження в особистісній структурі вихованця принизливості як способу реагування на зовнішні впливи.