17. Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

У створенні розвивально-продуктивної виховної системи психолого-педагогічна наука зосереджує в основному свої пошукові зусилля на тих ситуаціях, коли вихованець на дії педагога реагує позитивними емоційними переживаннями, або ж у крайньому випадку ставиться до них індиферентно. Однак реальна виховна суб’єкт-суб’єктна взаємодія не обмежується такими ситуаціями, а, отже, необхідне наукове осмислення й інших її варіантів.

Один з них характеризується негативним ставленням вихованця до морального рішення педагога стосовно тих чи інших його суспільно несхвальних дій. Як правило, таке ставлення практично розгортається у формі заперечення. Вихованець не погоджується з моральним рішенням – висновком педагога. За директивної моделі виховання така позиція вихованця не підтримується. Все ж педагогічно доцільним видається надати вихованцю відповідне право на заперечення, щоправда, певного ціннісного значення. Адже з ним пов’язана його внутрішня активність, без якої виховний процес втрачає будь-який сенс. У цьому зв’язку вичленимо можливі рівні дитячого заперечення.

Перший рівень – Его-заперечення. Вихованець у відповідь на рішення педагога реагує лише негативним емоційним переживанням, відповідним чином вербально його оформляючи.

Другий рівень доцільно кваліфікувати оманливим запереченням. Тут, окрім вияву емоцій, вихованець використовує й свої розумові здобутки, але судження, до яких він вдається, далекі від об’єктивності; вони бувають часто надуманими і спрямовуються лише на своє виправдання.

Третій рівень – рефлексивне заперечення. На цьому рівні вихованець, звертаючись до власного самоусвідомлення, наводить аргументи глибинних переживань, актуального суб’єктивного стану, зовнішніх обставин, які не врахував педагог у своєму моральному рішенні. Така внутрішня позиція вихованця та її об’єктивація можуть істотно вплинути на рішення педагога, суттєво змінивши його.

Виховні дії педагога у вищенаведеній ситуації мають спрямовуватися на блокування заперечень першого і другого рівня та стимулювання рефлексивних заперечень вихованця. Це сприятиме моральному самоствердженню вихованця, його суспільно важливому особистісному зростанню.

18. Негативні очікування як збурювачі емоційного стану вихованця

Позитивна емоційна стабільність особистості є необхідною умовою доцільно організованого виховного процесу. Тож виховні технології, які претендують на психологічний захист вихованця, мають дотримуватися цієї умови. Серед емоційної палітри, яка визначає продуктивність виховних впливів (маючи на увазі й готовність вихованця до суб’єкт-суб’єктної взаємодії) виділимо позитивні очікування. Останні пов’язані з майбутнім схваленням дорослими, батьками його моральних дій. Позитивні очікування внутрішньо мобілізують вихованця, не допускаючи більш чи менш тривалого розслаблення.

Однак, в процесі життєдіяльності виникають ситуації, які спричиняють у нього і негативні емоційні очікування. Конкретно це можуть бути ситуації, коли вихованець некоректно з точки зору дорослого себе поводить, недотримувався певних настанов тощо. Якою має бути оптимальна тактика педагога у таких випадках? До чого він має готувати вихованця?

Отже, вихованець очікує за свої звершені дії певних санкцій, переживаючи при цьому засмучення і муку через те, що станеться у майбутньому, а може бути, що й не станеться. Звичайно, що такі переживання не додають йому психологічної користі, а, навпаки, наносять йому шкоду, збурюючи емоційний стан.

Педагог у даному разі роз’яснює вихованцеві, що сумувати і непокоїтися через майбутню сутичку нерозумно. Більше того, це свідчення його легкодухості. Слід зважати й на імовірність таких ситуацій. Дорослий, який може застосувати певні санкції, не завжди їх реалізує, зважаючи на їхню мізерність чи враховуючи на критичну самооцінку самого вихованця, яку він самостійно здійснив. Тож замість культивування легкодухості педагог має працювати над зміцненням у вихованця вольових якостей як способу самоволодіння.

Ця якість особистості має виступити результатом глибинної рефлексії. Тому через відповідні спонукання педагог долучає вихованця до такої внутрішньої роботи. Її предметом є поведінка вихованця у кращих її проявах, а також ті моральні дії, які заважають його моральному вдосконаленню. Крім того, розмірковування вихованця над собою виконує ще одну важливу функцію. Воно загороджує доступ смутку до себе, оскільки зміщує його увагу з негативного емоційного переживання на інші сторони психічного життя. Втрата ж зосередженості на негативні емоції стишує її, зменшує силу і зрештою убезпечує від внутрішніх зривів.