І.Д. БЕХ

100	КЛЮЧІВ
	ВИХОВНОГО
	УСПІХУ

КИЇВ – 2008

Розкривається система особистісних закономірностей, які не освоєні на рівні сучасних виховних методик. Використання цих закономірностей дозволяє якісно змінити процес виховання і розвитку підростаючої особистості.

Науково-методичний посібник для вчителів, класних керівників, методистів з виховної роботи, студентів педуніверситетів.

Рецензенти: докт. пед. наук, проф. В.М. Оржеховська

докт. психол. наук, проф. В.В. Рибалка

Передмова

Якби комусь і забагалося перерахувати усі ваші добродійства, які походять від ваших чеснот, то той, хто візьметься за це, рахуватиме хіба що морські хвилі

Іоан Золотоустий

Нинішня освіта характеризується глибокими перетвореннями практично у всіх її сферах, зміною багатьох структур, які лежать у її базових основах. Така глобальна трансформація зумовлюється в першу чергу тим, що сучасна молодь потрапила не тільки у новий технологічно змінений світ, нетрадиційні умови існування, але й у світ нових смисло-ціннісних пріоритетів. Все це породжує для молоді й принципово нові проблеми, які вона має успішно вирішувати.

У контексті вищезазначеного психолого-педагогічна наука веде широкий пошук засобів, які активізували б у школярів зростання внутрішньої активності, спрямованої на їхній морально-духовний розвиток. Ця загальна особистісна ідея має конкретизуватися у запиті суспільства на людину, яка була б відповідальною за себе і свій гармонійний розвиток, уміла досконало усвідомлювати себе і свої вчинки, прагнула до повної актуалізації свого потенціалу.

З огляду на це все більшої дієвості набуває філософія антропоцентризму у побудові інноваційних методів виховання. Тут головним орієнтиром має бути не заборонно-каральна тактика, а цілеспрямоване створення ситуацій, коли вихованець робить власний вибір у сторону високодуховного особистісного зростання.

Цього можна досягти, якщо навколо вихованця культивуються такі відносини і в такому поєднанні, які можуть створювати у нього ціннісну структуру у формі його потреб, інтересів, схильностей, і якраз такого змісту, у якому зацікавлене суспільство. У методичному плані у цьому зв’язку постає завдання цілеспрямованого формування у підростаючої особистості єдності знання, переживання і поведінки щодо тієї чи іншої морально-духовної цінності. Тож ефективність того чи іншого виховного впливу слід оцінювати за рівнем узагальнення й інтеграції у вихованців єдності пізнавального, емоційного і поведінкового компонентів, які характеризують фундаментальні якості їхньої особистості.

Нині як на теоретичному, так і на практичному рівні простежується тенденція організувати виховний процес, використовуючи лише силу слова й недооцінюючи виховну силу практичної дії вихованця. Така точка зору видається уразливою. Слід, на нашу думку, активно вирішувати проблему підбору найбільш перспективних видів діяльності й психологічно обґрунтованих шляхів включення у них особистості з метою все більшого наближення її загального розвитку до виховного ідеалу в міру переходу її від одного вікового етапу до іншого. Ефективне включення діяльності у процес виховання особистості передбачає оптимальне як за змістом, так і за формою поєднання предметно-практичної і комунікативної діяльності, перш за все міжособистісного спілкування при організації реального процесу виховання.

Сучасна інноваційна виховна практика, домагаючись відчутних результатів у досягненні своїх гуманних цілей, використовує певні наукові здобутки у цій галузі, й сама робить творчі внески у цю справу.

Все ж на даний час є підстави констатувати, що наші знання закономірностей розвитку особистості і механізмів впливу виховання на формування у неї морально-духовних цінностей залишаються недостатніми. Якраз на часткове подолання цієї наукової прогалини спрямована запропонована нами праця.

Виховний процес

з глибинним психозануренням

Сучасний виховний процес інтенсивно сприймаючи імпульси гуманітарної культури, якісно змінюється. Теоретично дискредитована і практично відхилена його директивна модель, відбувається справжнє олюднення всіх компонентів сходження підростаючої особистості до смисло-ціннісних вершин людства.

Можна констатувати створення нової виховної парадигми передусім на філософсько-методологічному рівні, яка більш активно береться на озброєння педагогами-інноваторами. Все ж це хоча й істотна, але лише частина тієї роботи, яку слід здійснити і науковцям і практичним педагогам з метою виховання та розвитку духовно зрілої особистості.

Нині ще не створена цілісна теорія виховної дії як системоутворювальної клітини методу виховання, відсутня її типологія та вікова специфіка. Конче потребують модернізації традиційні виховні методи. Вони мусять сповна увібрати в себе новітні дані психології особистості, психології мотивації та емоцій, відкриття у сфері міжособистісного діалогу. Такий підхід реалізується нами при розкритті розвивальних можливостей „ключів” як наукових орієнтирів доцільної організації процесу виховання.