
- •Морфологія та фізіологія шкіри.
- •Зовнішні та внутрішні чинники виникнення хвороб шкіри,
- •Суб'єктивні та об'єктивні ознаки хвороб шкіри.
- •Характеристика первинних та вторинних патологічних елементі висипки.
- •Методика обстеження хворих на хвороби шкіри.
- •Атопічний дерматит.
- •5. Екзема.
- •Сверблячі дерматози: простий хронічний лишай, свербіж.
- •7. Професійні хвороби шкіри.
- •9. Токсичний епідермальний некроліз.
- •10. Папулосквамозні дерматози: псоріаз, червоний плескатий лиша: пітиріаз рожевий.
- •13. Фактори ризику новоутворень шкіри.
- •14. Передракові хвороби.
- •15. Злоякісні новоутворення шкіри.
- •16. Інфекційні хвороби шкіри: імпетиго, піодермії, звичайна ектим фурункул та карбункул.
- •17. Особливості піодермій у дітей та вагітних.
- •18. Еритразма.
- •19. Гідраденіт.
- •20. Туберкульоз шкіри.
- •21. Мікози: різнокольоровий пітиріаз, дерматофітії, кандидоз.
- •22. Короста, особливості перебігу корости в дітей.
- •23. Педикульоз і фтиріаз.
- •24. Вірусні інфекційні хвороби: оперізувальний герпес, простий герпе вірусні бородавки та контагіозний молюск.
- •Сифіліс, загальний перебіг, інкубаційний період.
- •2. Ранній первинний сифіліс, атипові та ускладнені шанкери.
- •3. Ранній вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок. Ураження інших органів і систем.
- •4.Пізній сифіліс, його класифікація, загальна характеристика перебігу. Клінічні прояви.
- •5. Сифіліс серцево-судинної системи.
- •6. Ураження нервової системи в разі пізнього сифілісу.
- •7. Природжений сифіліс. Роль матері та умови передачі сифілісу дитині.
- •8. Ранній природжений сифіліс.
- •9. Пізній природжений сифіліс.
- •10. Лабораторна діагностика сифілісу: види серологічних реакцій.
- •11. Основні принципи лікування хворих на сифіліс.
- •12. Критерії вилікування хворих на сифіліс, диспансерний нагляд.
- •13. Профілактика вагітних з метою запобігання природженому сифілісу.
- •14. Гонококова інфекція, інкубаційний період.
- •15. Клініка гонококової інфекції у чоловіків, жінок та дітей.
- •16. Ускладнення гонококової інфекції у чоловіків та жінок.
- •17. Лабораторна діагностика гонококової інфекції.
- •18. Принципи лікування хворих на гонококову інфекцію та критерії вилікування.
- •20. Хламідійна інфекція, урогенітальний трихомоніаз та урогенітальний мікоплазмоз.
- •21. Питання організації дерматовенерологічної служби в Україні.
- •23. Питання профілактики гострозаразних хвороб шкіри.
- •Проводити додаткове обстеження хворих на шкірні хвороби: пальпацію, діаскопію, зішкрібання патологічних елементів висипки; перевіряти чутливість шкіри.
- •Визначати ізоморфну реакцію шкіри, псоріатичні феномени та оцінювати дермографізм.
- •Ставити шкірні тести краплинним та компресним методами.
- •Визначати біодозу ультрафіолетового опромінення.
- •Володіти методикою проведення проби Ядассона.
- •Брати матеріал із пухирців для дослідження на акантолітичні клітини (мазок-відбиток).
- •Брати матеріал для лабораторного дослідження на наявність патогенних грибів (волосся, нігті, лусочки).
- •Проводити люмінісцентну діагностику в разі мікозів.
- •Збирати матеріал для лабораторної діагностики паразитарних хвороб.
- •Готувати матеріал для дослідження на білу трепонему.
- •Готувати хворого до пункції регіонарного лімфатичного вузла.
- •Брати, зберігати та транспортувати кров дорослих і дітей для обстеження на кср, ріф, рібт, віл.
- •Брати кров для експрес-діагностики сифілісу (за допомогою реакції мікропреципітації).
- •Брати матеріал для бактеріоскопічного дослідження на гонококи, трихомонади, хламідії та інші урогенітальні інфекції у жінок із сечівника, канал шийки матки, бартолінієвих залоз, прямої кишки.
- •Брати матеріал для дослідження на гонококи, трихомонади, хламідії та інші урогенітальні інфекції у чоловіків із сечівника, передміхурової залози, сім'яних міхурців, прямої кишки.
- •Брати матеріал для дослідження на гонококи, трихомонади, хламідії та інші урогенітальні інфекції у дівчаток із сечівника, піхви, прямої кишки.
- •Брати матеріал для бактеріологічного дослідження на гонококову інфекцію з мигдаликів та глотки.
- •Робити внутрішньовенну, внутрішньом'язову, внутрішньошкірну та підшкірну ін'єкції.
- •Очищувати вогнище ураження для застосування зовнішніх лікарських форм.
- •Обробляти піококові виразки.
- •Обробляти пелюшки новонароджених, хворих на епідемічний пемфігус
- •16. Застосовувати примочки та суспензорії в разі ускладнених твердих шанкерів.
- •Складати план заходів щодо профілактики мікозів у лазнях, перукарнях, басейнах, душових, спортивних, дитячих та лікувальний закладах.
9. Пізній природжений сифіліс.
Пізній природжений сифіліс.
Клінічні прояви подібні таким при третинному сифілісі, проте розрізняють ще групи симптомів (ознак), які характерні тільки для пізнього природженого сифілісу.
1. Патогномонічні, специфічні ознаки (тріада Гетчінсона).
2. Імовірні ознаки.
3. Дистрофії, характерні для багатьох хронічних інфекційних природжених хвороб.
Тріада Гетчінсона охоплює такі прояви:
- зубну дистрофію - верхні середні різці широкі, шийка зуба ширша за різальну поверхню, округлені на вільних краях, на різальному кінці - неглибока півмісяцева виїмка;
- паренхіматозний кератит - розлите помутніння рогівки обох очей, що призводить до цілковитої або часткової втрати зору;
- лабіринтну глухоту, зумовлену ураженням лабіринту (зазвичай, двобічним) і дегенеративного процесу у слуховому нерві.
Ймовірні ознаки:
- шаблеподібні гомілки (товсті, викривлені наперед і сплющені по боках);- радіальні рубці Фурньє-Робінсона;
- сідницеподібний череп;- деформації носа.
Дистрофії зумовлені порушенням обміну речовин, ендокринними дисфункціями, розладами функції серцево-судинної системи,тому вони не є специфічними, але трапляються в разі пізнього природженого сифілісу.
Можливі такі прояви дистрофії:
Високе тверде піднебіння.
Інфантильний (короткий) мізинець.
Відсутність мечоподібного відростка груднини — аксифоїдія.
Карликові зуби — мікродентизм.
Косоокість.
«Заяча» губа.
10. Лабораторна діагностика сифілісу: види серологічних реакцій.
Діагностика сифілісу завжди грунтується на трьох ознаках:Наявність клінічних проявів.Дані анамнезу (зв'язок з вогнищем захворювання).Дані лабораторних досліджень. Для лабораторного дослідження можна брати виділення із висипних елементів, пунктат лімфатичних вузлів, сироватку крові, спинномозкову рідину.
Лабораторні методи діагностики.
Виявлення збудника хвороби (блідої трепонеми) в елементах висипу. Цей метод має особливо важливе значення в початкових стадіях хвороби, коли серодіагностика неможлива.Найефективнішим методом виявлення блідої трепонеми є метод дослідження у затемненому полі зору, який дає можливість спостерігати трепонему в живому стані з усіма її морфологічними особливостями.Перед забором матеріалу для дослідження поверхню ерозії старанно очищають ізотонічним розчином натрію хлориду.
Серологічна діагностика сифілісу. 1.Найбільшого поширення дістала реакція Вассермана, яка ґрунтується на здатності антитіл, що наявні в сироватці крові хворих на сифіліс, вступати в сполуки з різними специфічними антигенами. Для ідентифікації комплексів, що утворилися, використовують гемолітичну систему (еритроцити барана і гемолітичну сироватку). За їх наявності відбувається затримка гемолізу в гемолітичній системі.
Силу реакції позначають за ступенем гемолізу: різко позитивна (++++), позитивна (+++), слабко позитивна (++) -, сумнівна (+)і негативна (-). У випадку різко позитивного результату реакцію оцінюють і кількісно, тобто визначають титр - найвище розведення сироватки крові, за якого ще спостерігається різкопозитивний результат. Кров для дослідження беруть у кількості 5 мл з ліктьової вени (бажано натще). Не слід брати кров у хворих у гарячковому стані, після вживання спиртних напоїв, перенесення інфекційних захворювань, під час менструації, за 2 тижні до і після пологів, оскільки в таких випадках можуть бути хибнопозитивні результати.
2. Для експрес-діагностики використовують реакцію мікропреципітації (реакція відбору).
3. Реакція імунофлюоресценції (РІФ) є високочутливою специфічною. За наявності сифілісу у хворого спостерігається жовто-зелене світіння блідих трепонем у люмінесцентному мікроскопі.
4. Реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ) - найбільш специфічна реакція для діагностики сифілісу; грунтується на втраті рухливості блідих трепонем у присутності сироватки крові хворого на сифіліс. Застосовують її для розпізнавання хибнопозитивних результатів стандартних серологічних реакцій.