Тема 7. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичного напрямку роботи

• Діагностика в професійній діяльності соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу. Методи соціально-педагогічної діагностики

• Технологія проведення індивідуальної діагностики учня

• Технологія соціально-педагогічної діагностики групи, класного колективу

• Соціально-педагогічний консиліум як технологія комплексної діагностики

• Оформлення результатів діагностичних досліджень соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу

7.1. Діагностика в професійній діяльності соціального педагога в загальноосвітньому навчальному закладі. Методи соціально-педагогічної діагностики

Діагностичні технології в діяльності шкільного соціального педагога уможливлюють вивчення та оцінку соціальної ситуації школяра, мікроколективу, шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань, сім‘ї для постановки соціального діагнозу.

Головні завдання, які вирішує соціальний педагог в процесі діагностування:

- одержати інформацію, необхідну для постановки соціального діагнозу й забезпечити кваліфіковану реалізацію подальших етапів соціально-педагогічної роботи;

- уточнити соціально-педагогічні проблеми учня та його оточення;

- підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності щодо соціальної ситуації школяра.

Реалізуючи діагностичну функцію, соціальний педагог повинен:

• дотримуватися загальних технологічних вимог (визначення мети, вибір найбільш ефективного діагностичного інструментарію, статистична обробка, якісний аналіз даних та ін.);

• дотримуватися етичних норм;

• захищати інтереси учня, дотримуватися принципу добровільності при обстеженні;

• повідомляти мету діагностування;

• інформувати учня про те, хто буде ознайомлений з отриманими даними;

• бути професійно компетентним: знати теоретичні основи методик, що використовуються для діагностики;

• вести банк діагностичних методик;

• дотримуватися професійної етики (зберігати конфіденційність результатів тощо).

В своїй діяльності соціальний педагог користується різноманітними діагностичними методиками й повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. З психологічних методів соціальний педагог застосовує спостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти та ін. за умови, якщо він отримав спеціальну підготовку. Серед соціологічних методів соціальний педагог часто звертається до опитувань, анкетування, соціальної статистики, соціометрії, соціального проектування та експертних оцінок. Соціальний педагог може також інтерпретувати методи медичної діагностики в контексті соціально-педагогічної діагностики: метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної генограми, епідеміологічний метод тощо.

Серед методів власне соціальної педагогіки соціальний педагог використовує соціально-педагогічний паспорт особистості, групи, класу, мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін. Розглянемо їх детальніше.

Спостереження – метод пізнання та дослідження, який використовується для вивчення зовнішніх проявів поведінки людини без втручання в її діяльність. Переваги методу: дає можливість розкрити приховані якості об'єкта, що досліджується, а також є найбільш доступним способом отримання знань про учнів. Недолік – суб’єктивність спостерігача. Тому цей метод має використовуватися в комплексі з іншими, а також з урахуванням результатів спостережень інших людей.

Соціально-педагогічне спостереження потребує певної підготовки: щоб успішно вивчати поведінку, слід відпрацювати вміння детально спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, міміку), а головне – навчитися правильно інтерпретувати їх соціальне значення. Вивчення поведінки дитини в мікросоціумі не зводиться до випадкових спостережень над окремими діями, висловлюваннями. Тільки систематична, ретельно продумана фіксація вчинків і висловлювань може виявити дійсні її особливості й закономірності становлення.

Спостереження звичайно відбувається в природних умовах, без втручання в хід діяльності та спілкування. Коли потрібно, вчинки й слова учня записуються та аналізуються. До спостереження необхідно скласти план, в якому вказується, на що треба звернути особливу увагу.

За рівнем формалізованості спостереження може бути вільним або стандартизованим (реєстрація поведінки здійснюється за детально розробленою процедурою).

Результати спостереження фіксуються в журналі обліку спостережень, протоколах та індивідуальних картках психолого-педагогічного діагностування.

Опитування – це метод збору первинної інформації, що ґрунтується на безпосередній (розмова, інтерв’ю) чи опосередкованій (анкета) взаємодії соціального педагога та опитуваного.

Інтерв’ю як різновід методу опитування – це метод отримання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої розмови, коли опитувач лише ставить питання, а опитуваний (респондент) на них відповідає. Інтерв’ю може бути стандартизованим (за планом, з можливими варіантами розмови, з розробленої стратегією й тактикою), нестандартизованим (вільним – без суворої деталізації питань, з вільною тактикою, в формі бесіди) й частково стандартизованим. Метою інтерв’ю є збір думок, оцінок з приводу конкретної ситуації, учасників інтерв’ю завідома знайомлять з предметом розмови, питання готуються заранні, кожне питання є обов’язковим, хоча їх послідовність може змінюватися.

Найчастіше інтерв’ю має таку структуру:

• вступ, налаштування на розмову, на співробітництво;

• загальні питання;

• вільні висловлювання досліджуваного;

• уточнюючі запитання;

• зняття напруження й висловлення вдячності за участь в розмові.

Інтерпретація отриманих у ході інтерв’ю результатів не позбавлена суб’єктивізму, тому вони мають розглядатися комплексно з іншими діагностичними методиками. Головною умовою успішного проведення інтерв’ю є створення дружньої атмосфери, встановлення контакту з опитуваним. Тут важливим є вступне слово й перші питання педагога, які мають викликати в опитуваного довіру й бажання співпрацювати. Інтерв’ю фіксується в протоколі, журналі, картках.

Бесіда як різновід методу опитування. Бесіда – це метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Це порівняно вільний діалог між дослідником і досліджуваним на певну тему. Бесіда, зазвичай, не обмежена в часі, вимагає особливої чуйності й гнучкості, вміння слухати й водночас вести її за заданим планом, розумітися на емоційних станах співрозмовника, реагуючи на їх зміни, фіксувати зовнішні прояви (жести, міміку), бачити підтекст спілкування. Успіх бесіди залежить від рівня підготовки та вміння соціального педагога її вибудувати. Початку бесіди передує короткий вступ, де повідомляється тема бесіди. Потім пропонуються найбільш прості, нейтральні за змістом питання. Більш складні питання, які потребують аналізу, роздумів, активізації пам’яті, обговорюються всередині бесіди. Питання об’єднуються за тематичним принципом, при цьому перехід до нової теми бесіди має супроводжуватися поясненням. Інформація про проведену бесіду записується в журналі.

Анкетування як різновид методу опитування. Анкетування – метод здобуття інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета – це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається інформація. До переваг анкетування відноситься:

- можливість про обмежених ресурсах проводити дослідження великої кількості учнів;

- економічний за часом метод збирання інформації;

- можливість проводити повторні дослідження через певний проміжок часу.

Серед недоліків анкетування можна виокремити такі:

- анкетний матеріал виявляє переважно кінцевий результат, а не динаміку процесу;

- використання анкетного методу обмежено у вивченні емоційно-вольової сфери, оскільки словесні висловлювання про емоції та бажання не є дійсно емоційними переживаннями та вольовими діями.