4.2. Формування соціальної компетентності випускника школи

Сформувати готовність випускника школи до успішної соціалізації в соціумі – головне завдання шкільного соціального педагога. У сучасному нестабільному суспільстві зростає залежність поведінки, установок, стратегій особистості від її соціального та індивідуального життєвого досвіду – соціальної компетентності, яку багато вчених ототожнюють із поняттям «соціальна зрілість» (А Маслоу, К.Роджерс, Е.Фромм, К.Абульханова-Славська, А.Брушлінській, В.Зінченко та ін.). Категорії «соціальна зрілість» та «соціальна компетентність» є, на думку вчених, ідентичними, оскільки компетентність і є проявом зрілості в певній сфері.

Соціальна компетентність є найвищим рівнем розвитку системи знань особистості про соціальну дійсність та себе, що дозволяє їй адекватно адаптуватися, приймати рішення зі знанням справи, враховуючи ситуацію, що склалася. До соціальної компетентності вчені відносять уміння пізнавати себе, оточуючий світ, уміння змінювати себе не тільки відповідно до обставин, а постійно рухатись уперед, тобто еволюціонувати духовно й фізично через власне самовдосконалення, розуміння своєї місії як людини, громадянина, що несе відповідальність як за своє життя, так і за майбутнє родини, держави, людства в цілому.

Підгрунтям соціальної компетенції є ключові компетентності:

• комунікативна компетентність – вміння будувати стосунки з іншими людьми, вміння вербалізації думки;

• інтелектуальна компетентність – достатній рівень соціального інтелекту, що уможливлює орієнтацію та взаємодію з соціумом тощо;

• побутова компетентність – володіння елементарними навичками побутового самообслуговування (готування їжі, прання, знання санітарно-гігієнічних норм, техніки безпеки та ін.);

• громадянська компетентність – знання основ економічних законів та правових норм;

• моральна компетентність – наявність загальнолюдських та національних ціннісних орієнтацій;

• інформаційна компетентність – вміння самостійно працювати із джерелами інформації;

• екстремальна компетентність – адекватна реакція на екстремальні ситуації, вміння бачити декілька шляхів виходу із складних обставин тощо.

Соціальна компетентність розглядається окремими авторами як набута здатність особистості гнучко орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем. Важливим критерієм соціальної компетентності є соціальна відповідальність як складова соціальної компетентності. Одна з важливих якостей відповідальної особистості – зверненість вимог до самої себе. Відповідальну особистість характеризує готовність до подолання труднощів, здатність адекватно оцінювати свої можливості й труднощі в розв'язанні конкретної життєвої ситуації.

Ще один важливий критерій соціальної компетентності – високий рівень толерантності як ключової соціальної якості особистості глобалізованого суспільства. На думку О.Гриви, толерантність є наскрізною складовою життєвої компетентності, одним із чинників, який пронизує ключові компетентності особистості: здатність до автономної діяльності, що дозволяє захищати та піклуватися про права й потреби інших та життєдіяльності в цілому, здатність інтерактивно використовувати мовні та інші комунікативні засоби, зокрема різноманітні інтерактивні технології, вміння функціонувати в соціально гетерогенних групах, що уможливлює успішно взаємодіяти, співробітничати та вирішувати конфлікти з іншими.

Завданням соціального педагога є створення у соціально-освітньому середовищі школи умов для формування соціально активної молодої людини, яка усвідомлює власну значущість для інших людей, відповідає за результати й наслідки власної діяльності й поведінки, спрямована на реалізацію «само» – самоосвіту, самоаналіз, самооцінку, самовизначення, самовиховання, самоствердження, володіє важливими індивідуальними характеристиками: унікальністю, неповторністю, що є основою для плідних міжособистісних відносин і стимулювання взаємодії, співробітництва, спілкування.

Ще одним важливим завданням діяльності шкільного соціального педагога є формування соціальної позиції учнів. Як стверджує Л. Божович, соціальна позиція є стрижневим компонентом структури особистості, мірилом її ставлення до соціального середовища, й зумовлює індивідуальну своєрідність виконання нею соціально спрямованих дій і поведінки. Її характеристики: ціннісні орієнтації, переконання, цільові установки, потреба у творчій діяльності, спрямованість соціальної поведінки. Становлення, формування й розвиток соціальної позиції – складний і тривалий процес, успішність здійснення якого залежить від певних соціальних чинників і умов, що безпосередньо або опосередковано впливають на нього. Завданням соціального педагога є організація в школі такої діяльності, що уможливлює перетворення зовнішніх нормативних вимог у внутрішні потреби й погляди школяра, суспільні цінності – у власні ціннісні орієнтації, керуючись якими він сам визначає лінію свого стилю життя. Разом з тим, соціальний педагог має враховувати роль впливу об’єктивних чинників, насамперед, соціального середовища, процесів соціалізації й виховання в позашкільному середовищі.

Критерії сформованості соціальної компетенції:

• потреба у самопізнанні, саморегуляції в різних видах діяльності;

• володіння науковими знаннями про сутність Я;

• усвідомлення необхідності організації свого життєвого шляху, своєї місії в суспільстві, особистісного розвитку;

• проблемне бачення світу;

• осмислене розв’язання міжособистісних суперечностей;

• спроможність до об’єктивної оцінки сфер і меж своєї соціальної активності, відповідальність за її наслідки;

• усвідомлена й адекватна оцінка результатів життєдіяльності тощо.

Такі соціальні знання й уміння уможливлюють трансформувати набутий досвід входження в соціум, налагодження соціальної взаємодії як з дорослим світом, так із світом однолітків, вміння вибудовувати комунікативну взаємодію з оточуючим світом та адаптуватися до умов соціального середовища, що постійно змінюється.

Соціальний педагог в діяльності щодо формування соціальної компетентності школярів звертає увагу на формування таких соціальних умінь і навичок:

• вміння аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначаючи в них власне місце, та проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільстві та світовому співтоваристві;

• вміння продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;

• навички застосування технологій трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу;

• вміння брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;

• вміння спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти й стратегії індивідуальних та колективних дій, визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим.

Отже, соціальна компетентність випускника школи – володіння комплексом знань, умінь, навичок, соціально-особистісних характеристик, способів компетентної соціальної дії й вчинку, мотиваційна готовність їх практичного використання в життєвих і професійних ситуаціях.