1.Забезпечення доказів.

Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:- докази, які необхідно забезпечити;- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред’явлено, – місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

2. Цивільно-процесуальна відповідальність.

Цивільна процесуальна відповідальність - передбачена цивільними процесуальними нормами обов'язок правопорушника зазнати юридично несприятливі наслідки правопорушення у вигляді позбавлень особистого або майнового характеру.

Даний вид відповідальності характеризується тим, що:

виступає у формі суспільних відносин між державою в особі уповноважених на те органів (судом) і громадянином;

настає за вчинення винних, протиправних, суспільно небезпечних діянь, що завдають шкоди державі у сфері здійснення правосуддя;

формально визначена;

має чітко позначені в законі кордону та умови виникнення і припинення;

пов'язана із застосуванням заходів державного примусу. ¹

Однією з підстав настання цивільної процесуальної відповідальності, є правопорушення. Традиційно всі правопорушення діляться на злочини і провини. У даному випадку можна говорити тільки про правопорушення-проступки. Провини представляють собою винні протиправні дії, які тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. У залежності від сфери суспільних відносин, яким протиправним поведінкою заподіюється шкода, і від характеру застосовуваного при цьому стягнення, проступки зазвичай поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові (делікти).

Передумовами застосування процесуальної відповідальності є:

а) наявність норм цивільного процесуального права, що містять вказівки на заходи відповідальності,

б) наявність право-і дієздатних суб'єктів процесуальних відносин, саме останнім присвячена наступна частина дослідження.

Підставою для притягнення до процесуальної відповідальності є неправомірні дії суб'єктів цивільних процесуальних відносин, які стають юридичними фактами. Крім того, для залучення до процесуальної відповідальності необхідно суб'єктивне ставлення правопорушника до невиконання цивільної процесуальної обов'язки, тобто вина. ²

Варіант 13