2. Види ґрунтової родючості, їх характеристика.

На сьогоднішній день розрізняють такі види родючості: природню, потенційну, штучну і ефективну.

Природня родючість – це властивість грунту, який утворився під наметом природної рослинності в результаті розвитку грунтотворчих процесів, що призвели до утворення даного грунту як природного тіла, до якого не торкалась рука людини. Вона притаманна лише цілинним землям.

Цей вид родючості порівняно мало змінюється з часом і є стабільною величиною для відповідного типу грунтів (наприклад, чорноземів, дернових, сірих лісових, підзолистих). В той же ж час різні по походженню грунти характеризуються не однаковою родючістю, а один і той же ж грунт має різну родючість для рослин, що відрізняються біологічними властивостями. Наприклад, на лугово-глеєвих грунтах дуже добре ростуть лугові трави і гинуть, або ростуть погано сосняки і ялинники. На піщаних грунтах добре ростуть сосняки, але погано – діброви і ялинники.

Потенційна родючість – показує загальний (валовий) запас елементів живлення в грунті, що знаходяться як в доступній, так і не доступній формі для рослин. Тобто ця величина характеризує загальний потенціал відповідного грунту, який може бути використаний при оптимальній сукупності всіх факторів і умов, що впливають на родючість для створення урожаю рослин.

Штучна родючість – це вид родючості, яка створюється при використанні обробітку грунту, внесенні добрив, вирощувані культур різноманітних рослин, проведенні осушення та зрошення. Природна, потенційна і штучна родючість тісні пов’язані між собою, оскільки забезпечення рослин вологою і елементами живлення залежить від властивостей природнього грунту, а також від зміни його властивостей під впливом окультурення.

Ефективна родючість – це вид родючості, яка вимірюється величиною урожаю і є дійсним виразом природної і штучної родючості, та в значній мірі залежить від рівня розвитку науки і техніки. Так в суспільному виробництві грунт виступає предметом і знаряддям праці. В процесі застосування праці, знарядь і знань при правильному ставленні грунт покращується; при цьому змінюється природня і підвищується штучна родючість, що призводить до збільшення врожаю відповідних культур з одиниці площі. Тобто можна сказати, що ефективна родючість змінюється із розвитком науки і техніки, та суспільних відносин.

При впливі на грунти необхідно розробляти такі методи землеробства і агрохімії, які дозволяли б підтримувати на оптимальному рівні запаси доступних елементів живлення і води з одночасною стабілізацією реакції середовища, відповідною концентрацією ґрунтового розчину та найкращому співвідношенню між повітрям і водою; забезпечили б відповідну швидкість аеробних і анаеробних реакцій, що відбуваються за наявності речовин, які стимулюють ріст рослин. І навпаки, необхідно послабити шкідливі процеси: утворення токсичних речовин, ущільнення грунту під час обробітку, засмічення грунту небажаними рослинами (бур’янами) і мікроорганізмами та інше.

3. Оцінка якості грунтів за їх властивостями і родючістю (бонітування).

Оскільки величина родючості грунтів є неоднаковою, то необхідно знати, які з них являються кращими, а які гіршими для вирощування відповідних рослин. Це питання вирішується порівняльною оцінкою грунтів, їх властивостей та врожаїв рослин. Така оцінка може бути проведена також шляхом об’єднання грунтів близьких за найбільш важливими властивостями (вмісту гумусу, реакції ґрунтового розчину, оструктуреності та інше), що визначають особливості розвитку однієї або декількох схожих за біологічними особливостями культур, тобто по агровиробничих показниках. Завдяки проведенню оцінки грунти визначають і об’єднують в порівняно великі групи та дають характеристику їх якості з рекомендаціями по вирощуванню тих чи інших культурних рослин.

Оцінку якості грунтів можна провести більш точно, якщо їх продуктивність буде охарактеризована числом, яке показує у скільки разів даний грунт за своїми властивостями і врожайністю кращий чи гірший від іншого грунту.

Оцінка якості грунтів по родючості, виражена у відносних одиницях (балах) властивостей грунтів, які знаходяться у взаємозв’язку з урожайністю головних культур, називається бонітуванням грунтів (лат. bonitos – доброякісність).

Оцінку грунтів будують на об’єктивних ознаках і властивостях, найбільш важливих для росту сільськогосподарських культур і лісових деревних порід. Властивості грунтів, які відбираються для оцінки, можуть відноситись як до прямих так і до опосередкованих умов росту рослин, тому при бонітуванні грунтів відображається їх найважливіша властивість – родючість. Результати бонітування, чи якісної оцінки грунтів приводяться у вигляді бонітувальних таблиць, складених для окремих культур або їх груп. Правильність складання таких таблиць перевіряють співставленням балів, що отримані по властивостях грунтів, з балами по урожайності. Характер зміни балів повинен бути одинаковим (приклад наведено в таблиці №1).

В нашій країні використовують 100-бальну розімкнену і замкнуту шкали. В розімкнутій шкалі за 100 балів приймають властивості грунтів із середньою врожайністю, в замкнутій – властивості грунтів, що мають найбільший урожай.

Таблиця №1