Завдання 4 – для роздумів
«Менеджмент українських підприємств, за всього бажання «працювати по-новому», часто просто не знає, що робити. Чим підприємство має займатися? А може, воно має закритися, вступити до стратегічного альянсу або провести повторну емісію акцій? Які інвестиції воно може отримати й від кого? Наша освіта – економічна, а на Заході – це бізнес-освіта. У нас переважно навчають знанням, які можна переказати й дістати оцінку, а на Заході – навчають умінню».
Є. Панченко
Факти з оцінки якостей ділових керівників українських підприємств:
33% з них можуть вважатися такими, що відповідають сучасним вимогам як підприємці, лідери, «реформатори» державної власності. Вони забезпечують стабільне фінансове становище підприємств, перебудовують структуру випуску продукції, не допускають гострих соціально-трудових конфліктів, активно впроваджують приватизаційну політику (залучення зовнішніх інвесторів, концентрацію акцій у руках дієздатних власників та ін.);
25% директорів є такими, що більш-менш відповідають ринковим критеріям. Поточне функціонування підприємств забезпечується, головним чином, на основі ефективної комерційної політики. Структурна перебудова і приватизація здійснюються, але повільно; мають місце або вияви патерналізму стосовно працівників, або елементи консерватизму у процесах реструктуризації і приватизації;
42% директорів не спроможні розв'язати проблему виходу своїх підприємств із стану кризи: питання поточного функціонування вони вирішують час від часу, фінансове становище підприємств є нестабільним або кризовим; перспективні напрями реструктуризації або не виявлені, або не мають реальних джерел здійснення; керівництво не здатне протистояти дифузії активного капіталу.
Професор А. Ослунд розподілив усіх наших директорів-менеджерів на три групи: найменшу з них представляють керівники, які розуміють, що саме треба перебудовувати, і чітко діють у цьому напрямі; до другої належать люди досить здібні, але такі, що не бажають нічого змінювати; і, нарешті, до третьої слід зарахувати геть безпорадних керівників. А. Ослунд стверджує, що на сьогодні в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від величини підприємств – «вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля».
А. Ослунд відзначає, що «інертність багатьох менеджерів пояснюється їхньою прямою зацікавленістю у привласненні коштів як керованих ними підприємств, так і держави». При цьому він доходить висновку, що «від менеджерів не тільки корумпованих, а й некомпетентних, треба позбуватися якнайшвидше».
Завдання:
Виділіть основні риси «українського соціалістичного менеджменту», що діяв протягом більш як півстоліття.
Визначте «мінуси» і проблеми українського менеджменту.
Окресліть перспективи менеджменту в Україні.
Завдання 5. Кейс
Визначити, які із чотирьох особливих підприємницьких стратегій – бліцкриг, удар у спину (творча імітація, підприємницьке дзюдо), екологічна ніша (шлагбаум, особлива ніша, особливий ринок), створення споживача – використовують зазначені нижче компанії.
1. На початку 1930-х років ІВМ розробила швидкодіючу обчислювальну машину, яка виконувала наукові розрахунки для астрономів Колумбійського університету (Нью-Йорк). Через кілька років ІВМ створила обчислювальну машину, досить схожу на сучасний комп'ютер, яка, також призначалася для астрономічних обчислень (цього разу в Гарвардському університеті). А до кінця Другої світової війни з'явився перший комп'ютер ІВМ, тобто обчислювальна машина, яка мала характерні ознаки комп'ютера в сучасному розумінні: оперативну пам'ять і можливість програмування. Проте існують досить переконливі причини, чому в літературі, присвяченій історії розвитку обчислювальної техніки, ІВМ не фігурує як винахідник комп'ютерів. Справа в тому, що коли ІВМ завершила і продемонструвала публіці першу модель, власні розробки були згорнуті, і керівництво компанії прийняло рішення переключитися на проект конкурента, ENIAC, розроблений у Пенсільванському університеті1. Комп'ютер ENIAC набагато краще підходив для бізнесу (наприклад, для складання платіжних відомостей) — правда, розроблювачі ENIAC не звернули уваги на цю обставину. ІВМ доробила ENIAC таким чином, щоб комп'ютер можна було запустити в серійне виробництво, забезпечити його обслуговування, і, нарешті, розробила ефективну програму для складних обчислень. ІВМ-версія ENIAC 1953 року випуску відразу ж стала стандартом для комерційних комп'ютерів, які потім одержали назву "універсальні ЕОМ".
2. Компанія Аlcon розробила фермент, який дозволяє спростити стандартну хірургічну операцію по видаленню старечої катаракти, виключаючи невідповідності між необхідною швидкістю виконання процедур і послідовністю дій хірурга. Як тільки був отриманий патент на цей фермент, фірма перетворилася на абсолютного монополіста на ринку. Жоден хірург-офтальмолог не обходиться без нового препарату. Яку би суму Аlcon не вимагала за чайну ложечку цього ферменту (саме стільки було потрібно для виконання кожної операції по видаленню катаракти), ця вартість була незначною у порівнянні із загальною вартістю операції. Загальний розмір ринку даного лікарського препарату настільки незначний — можливо, не більше 50 млн. дол. на рік в усьому світі, — що розробка конкуруючого препарату уявляється абсолютно недоцільною. Навіть якби якась фармацевтична компанія розробила дешевший аналог цих ліків, це не привело б до росту кількості операцій по видаленню катаракти у світовому масштабі. Таким чином, єдине, що можуть у такому випадку почати потенційні конкуренти Аlcon, — це збивати ціну, щоправда, без будь-якої вигоди для себе особисто.
3. Hoffmann-LaRoche (Базель, Швейцарія) вже давно стала найбільшою і, очевидно, найприбутковішою фармацевтичною компанією у світі. Однак у 1920-х роках Hoffmann-LaRoche була невеликою виробничою хімічною компанією. Вона вела завзяту боротьбу за виживання, випускаючи кілька видів барвників для тканин. Її увесь час "давили" величезні німецькі хімічні компанії, які займалися виробництвом барвників, а також великі швейцарські хімічні заводи. Потім Hoffmann-LaRoche зробила ставку на новий винахід — вітаміни. Варто враховувати, що в той час і науковий світ, і громадськість досить скептично ставилися до ідеї "вітамінів у таблетках", не дуже довіряючи новим "лікам". Hoffmann-LaRoche скупила патенти на виробництво вітамінів, хоча жодна інша компанія не зацікавилася новим продуктом. Крім того, Hoffmann-LaRoche залучила до вдосконалення і виробничого "доведення" вітамінів їхніх винахідників: вченим Цюріхського університету була запропонована зарплата, яка набагато перевищувала звичайний професорський оклад, і надані кращі в країні лабораторії. Hoffmann-LaRoche вклала у виробництво і маркетинг нових продуктів усі наявні ресурси, а також засоби, залучені ззовні.
Через 60 років, коли терміни дії патентів давно минули, Hoffmann-LaRoche володіла половиною світового ринку вітамінів, одержуючи мільярдні доходи.
4. Карл Бедекер опублікував перший путівник для туристів у далекому 1828 році, коли по Рейну почали курсувати перші прогулянкові катери. Їхні пасажири були, в основному, представниками середнього класу — саме на них розраховувалася докладна інформація про ціни, маршрути і розваги, запропонована в путівниках Baedeker. Цю нішу Карл Бедекер займав практично один аж до Першої світової війни, коли в західних країнах припинився попит на німецькі книги.
Путівники для туристів існували і до Карла Бедекера, але вони орієнтувалися, головним чином, на сферу культури — церкви, музеї, пейзажі і т.п. Що ж стосується побутових дріб'язків — готелів, місць, де можна найняти кеб, відстаней між тими або іншими пунктами, чайових, — то подорожуючому по Європі англійському аристократу доводилося покладатися на професіонала, наприклад, співробітника бюро подорожей. Однак представники середнього класу не могли собі дозволити платного супровідного. Ось цим і скористався Карл Бедекер. Як тільки він усвідомив, яка саме інформація потрібна мандрівникам, як одержати її і в якому вигляді представити (до речі, запропонований ним формат дотепер використовується в багатьох довідниках для туристів), пан Бедекер став невразливим. Щоб створити повноцінну конкуруючу організацію, потенційним суперникам довелось би вкласти набагато більшу суму, ніж колись інвестував пан Бедекер у своє підприємство.
5. У 1947 році компанія Bell Laboratories винайшла транзистор. Відразу ж стало ясно, що транзистор витіснить вакуумні електронні лампи, особливо в побутовій техніці (зокрема, у радіоприймачах і телевізорах). Це багато хто розумів, але не знаходилося підприємця, який перейшов би від слів до справи. Провідні виробники — у ті часи винятково американські компанії — почали вивчати можливості транзистора і запланували перехід на випуск транзисторних пристроїв "приблизно в 1970-і роки". До того часу, заявляли вони, транзистор "ще не буде готовий". А компанія Sony була практично невідома за межами Японії. Більш того, вона взагалі не займалася побутовими приладами. Але Акіо Моріта, президент Sony, довідався про транзистор з газет. Недовго думаючи, він відправився в Штати і купив у Bell Laboratories ліцензію на виробництво транзисторів. Ця ліцензія обійшлася Акіо Моріта в смішну суму — всього 25 тис. дол.. Через два роки Sony випустила перший у світі портативний транзисторний радіоприймач, вага якого складала приблизно одну п'яту ваги співставного за характеристиками лампового радіоприймача, причому собівартість транзисторного радіоприймача дорівнювала приблизно одній третій собівартості лампового аналога. Через три роки Sony цілком захопила ринок дешевих радіоприймачів у Сполучених Штатах Америки, а ще через два роки японці одержали "на тарілочці" світовий ринок радіоприймачів.
6. Виробник посуду, невелика компанія Lenox China побачила для себе інноваційну можливість в наступному. Компанія пристосувала до конкретної ситуації стару ідею, так званий "весільний реєстр". Lenox China надає каталог свого порцелянового посуду. Майбутня наречена вибирає підходящий магазин, якому вона повідомляє, який малюнок на посуді Lenox вона бажає. Саме в цей магазин вона направляє людей, які збираються дарувати їй весільні подарунки. Потім магазин з'ясовує в кожного із потенційних дарувальників, яку суму він готовий витратити на подарунок, і повідомляє йому, що на цю суму можна придбати, наприклад, дві кавові чашки з блюдцями. З іншого боку, магазин може повідомити потенційному дарувальникові, що в нареченої вже є повний набір кавових чашок, але в неї немає тарілочок для десерту. В результаті щасливі всі: і наречена, яка одержить бажаний сервіз, і дарувальник, якого позбавили зайвого головного болю, і Lenox China.
7. Два найстаріших туристичних агентства — Thomas Cook у Європі і American Express у США — займають практично монопольне становище у продажу дорожніх чеків.
Аж до закінчення Другої світової війни туристичний бізнес у цілому і продаж дорожніх чеків зокрема вважалися не надто прибутковою справою. Епоха масового туризму почалася лише в 1950-х роках. І виявилося, що продаж дорожніх чеків — досить прибутковий бізнес, оскільки компанія, яка випускає такі чеки, може інвестувати отримані гроші і заробляти відсоток із цих інвестицій доти, поки клієнт не зніме з чеку всю суму (а між покупкою чека і зняттям з нього грошей іноді проходить кілька місяців). Однак цей ринок був недостатньо містким, щоб залучити багатьох конкурентів. Крім того, не слід забувати, що компанія, яка планує зайнятися цим бізнесом, повинна організувати всесвітню мережу з отримання готівки по своїх чеках. В часи становлення і розподілу ринку створити таку мережу не зміг жоден потенційний конкурент Thomas Cook і American Express.