22. Державний борг.

Державний борг — це сума заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках, а також сума фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.

Державний борг ділиться на: • внутрішній; • зовнішній.

Внутрішній борг держави поділяється на: • капітальний; • поточний.

Капітальний борг держави включає всю суму заборгованості по раніше випущених позиках.

Поточний борг держави складається із видатків, витрат держави, пов'язаних з виплатою виграшів, процентів по поточних тиражах, а також незатребувані виграші по раніше проведених тиражах. Оскільки держава систематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніх виграшних позик, запозичає і повертає грошові кошти з загальнодержавного позичкового фонду для покриття бюджетного дефіциту, то сума державного внутрішнього боргу із року в рік міняється.

Зовнішній борг держави. На відміну від внутрішнього боргу, який породжується, як правило, бюджетним дефіцитом, зовнішній борг виникає у зв'язку з залученням зовнішніх позик на закупівлю в інших країнах:

• технологічного обладнання; • транспортних засобів; • сировини, матеріалів, палива; • товарів народного споживання; • на оплату послуг, які передбачені міжурядовими угодами.

Зовнішній державний борг класифікується:

а) за видами кредиту:

• банківський; • фірмовий;

б) за формами надання: • валютний; • товарний;

в) залежно від цільового використання: • інвестиційні позики; • неінвестиційні позики;

г) за умовами надання:

• пільгові;

• з виплатою високих процентів;

• на компенсаційній основі;

д) за строками повернення заборгованості:

• короткострокові (до року);

• середньострокові (1 - 5);

• довгострокові (5 років);

е) за умовами повернення: • одночасно; • рівними частинами; • нерівними частинами.

Переважна більшість країн світу, враховуючи, що державний борг має економічно обґрунтовані межі, регулює величину боргу законодавче.

Закон “Про державний внутрішній борг України”. Цим законом визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Управління державним боргом і його обслуговування.

Державний борг — це сума заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках, а також сума фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.

Основною причиною виникнення боргу є дефіцит Державного бюджету. Явище це дуже добре знайоме незалежній Україні. З появою боргу неабиякою проблемою стає вибір способів покриття цього боргу, тобто виникає питання обслуговування боргу, управління ним.

Управління державним боргом — це сукупність заходів держави, конкретних дій її з виплати доходів кредиторам (виплати виграшів та процентів по позиках), погашення позик, зміна умов погашення вже випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних цінних паперів.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Рефінансування державного боргу — це погашення попередньої, старої заборгованості шляхом випуску нових позик. Рефінансування може використовуватись при виплаті відсотків і погашенні зовнішньої частини державного боргу. При здійсненні рефінансування діє умова: репутація держави-боржника в колах міжнародного фінансового ринку, її економічна, політична стабільність повинні бути хорошими.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

Щоб досягти цієї ефективності, держава використовує певні прийоми в процесі управління державним боргом: • конверсію; • консолідацію; • обмін облігацій по регресивному співвідношенню; • відстрочення погашення; • анулювання; • уніфікацію.

Конверсія — це зміна доходності позики, найчастіше держава зменшує розмір процентів по позиках. Можлива і зворотна дія держави — підвищення доходності державних цінних паперів збільшенням розміру процентів.

Консолідація — це збільшення тривалості дії випущеної раніше позики, оскільки держава зацікавлена в отриманні позик на значний період.

Уряд може здійснити обмін облігацій за регресивним співвідношенням. Суть цього методу полягає в тому, що кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.

Відстрочення погашення боргових зобов'язань проводиться тоді, коли активний розвиток операцій з випуску нових позик не має фінансового ефекту.

Анулювання державного боргу — це захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов'язань по внутрішніх, зовнішніх позиках чи по всьому боргу держави. Причини анулювання боргу:

а) фінансова неспроможність держави, тобто її банкрутство;

б) прихід до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнавати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

24.Економічна необхідність і роль страхування.

У практиці господарювання виникають різні обставини, передбачити і попередити настання яких поки що неможливо. До таких обставин відносяться:

• зміни чи перерви у виробничому процесі з технологічних причин;

• зниження урожаю в сільському господарстві внаслідок несприятливих умов;

• загибель майна підприємств і громадян від пожеж, аварій, стихійного лиха;

• непередбачені події міжнародного характеру.

Основною формою запобігання даних обставин є страховий захист.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який грунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров"я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

Підприємницька діяльність пов'язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотнім боком волі і незалежності підприємства. Причини ризику - це неперед-бачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва.

Страхування являє собою економічні відносини із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), а також з надання допомоги громадянам при настанні різних страхових подій в їхньому житті.

Згідно з Законом України «Про страхування», стаття 1: “Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі - настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).”

Як система економічних, грошових відносин, страхування є економічною категорією, яка має свої ознаки. Можна виділити такі суттєві ознаки, що характеризують специфіку цієї економічної категорії:

1. При страхуванні виникають грошові перерозподільні відносини, що обумовлені наявністю ймовірності настання раптових, непередбачених і нездоланних подій, тобто страхових випадків, які тягнуть за собою можливість нанесення матеріальних чи інших збитків народному господарству чи населенню.

2. При страхуванні здійснюється розкладка нанесених збитків. Розкладка здійснюється між учасниками страхування — страхувальниками, носить вона замкнутий характер. Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене тим, що випадковий характер нанесення збитків тягне за собою матеріальні чи інші втрати, які, як правило, охоплюють не всі господарства, не всю територію даної країни, регіону, а лише частину. Це створює умови для відшкодування збитків шляхом солідарної розкладки втрат одних господарств між усіма застрахованими господарствами. При цьому чим ширше коло учасників страхування, тим менша частка в розкладці, менше припадає на кожного страхувальника.

3. Страхування передбачає перерозподіл шкоди як між терито­ріальними одиницями, так і в часі. Для ефективного територіального перерозподілу коштів страхового фонду в рамках одного року потрібно достатньо велику територію і значну кількість об'єктів, що підлягають страхуванню. Розкладка шкоди в часі пов'язана з випадковим характером виникнення надзвичайних подій: кілька років підряд надзвичайних подій може і не бути, і точний час їх настання невідомий. Ця обставина породжує необхідність резервування в сприятливі роки частини сплачених страхових платежів для створення запасного фонду для того, щоб він служив джерелом відшкодування значних втрат в несприятливому році.

4. Замкнута розкладка шкоди обумовлює повернення коштів, що мобілізовані в страховий фонд.

Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. В умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування — справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

   Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикованих подій страховим організаціям інвестор упевнений, що в разі пожежі, стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

   Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва, поповнити товарну масу у торговельній мережі тощо.

   Часто страхування сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок.

Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовувані на організацію економічної безпеки.Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.