1. Європейський контекст освіти

13

Незважаючи на широку вживаність термінів у назві книги, все ж необхідно

їх розшифрувати хоча б у першому наближенні, щоб максимально позбутися

неоднозначності тлумачень подальшого авторського тексту. Для цього необхід

но звернутися до змісту ключових понять книги – "філософія освіти", "євро

пейський контекст". Останні передбачають розкриття понять "Європа", "осві

та", "моделі освіти" і "контекст".

1. "Філософія освіти"

Сучасні дослідження, що додаються авторами або читачами до галузі філо

софії освіти, є взаємоперетином філософії та освіти як людських практик і со

ціальнокультурних інституцій.

В англомовній літературі з філософії освіти відправною точкою досліджень

є широка педагогічна практика, її напрацювання на великому масиві даних,

опис отриманих результатів, орієнтація на прогноз. Основний підхід – опис "за

фактами", аналіз того, "що є", а не того, що "хотілося б, щоб було"3. Тому філо

софія освіти в енциклопедії Brіtannіca визначається як така галузь вивчення,

дослідження і практичного застосування, у якій філософські методи застосову

ються до вивчення проблем, тем і сутності освіти4. Переважно такий підхід і

планується реалізувати в цій книзі.

Разом з тим потрібно зауважити, що виділення філософії освіти в окрему га

лузь філософського знання (або як складової едукології – науки про освіту)

конституюється широким спектром концепцій. Розробка філософськоосвіт

ньої проблематики і узагальнююче її вивчення як особливої гуманітарної науки

ведеться у різних вимірах. Основними серед них є публікаційний, еталонний,

наукознавчий, проектувальний, діяльнісний, педагогічний, соціосистемний ви

міри5. Н.В. Смирнова вказує такі панівні виміри філософії освіти6:

1. Філософія освіти як сфера філософського знання, що використовує за

гальнофілософські підходи та ідеї для аналізу ролі і основних закономірнос

тей розвитку освіти (Гегель, Дж.Дьюї, К.Ясперс, М.Гайдеггер, І.Ільїн, М.Бер

дяєв, Е.Ільєнков, М.Моїсєєв, Н.Алєксєєв, С.Гессен, В.Біблер, П.Щедровиць

кий, С.Курганов та інші).

2. Філософський аналіз освіти як матриці відтворювання суспільства – со

14

філософія освіти в європейському контексті

ціальності, соціальної структури, систем соціальної взаємодії, соціально ус

падкованих кодів поведінки тощо (П.Сорокін, В.Зінченко, В.Платонов,

О.Долженко).

3. Філософія освіти як філософська метафізика – ширша галузь філософ

ського знання у порівнянні з соціальною філософією і філософською антро

пологією (С. Смірнов7).

4. Позитивістське розуміння філософії освіти як прикладного знання, як

рефлексивного поля теоретичної педагогіки, метатеорії у структурі педаго

гічного знання, його критичнометодологічного рівня (Р.Лохнер, В.Брезінка.

І.Шефлер, І.Херст, Р.Пітерс, А.Елліс, Дж.Неллер, В.Розін, В.Краєвський,

Г.Філонов, Б.Вульфсон, В.Кумарін).

Така варіативність вимірів філософії освіти лише підтверджує тезу К.Поппе

ра про конвенціональний характер визначення філософії. Тому для відповіді на

питання "Що ж то є філософія освіти?", переконавшись у безплідності спроб її

визначення через перераховування головних шкіл, центральних фігур учених і

текстів, Н.Бурбулес пропонує з'ясовувати, що ж пробують робити ті, хто нази

вають себе філософами освіти, і що вони вміють робити8.

Узагальнюючи можливі виміри, висувається гіпотеза про наявність конструк

тивних аспектів кожного з них і про доцільність їх використання для комплексної

характеристики філософії освіти як особливої галузі сучасної гуманітарної науки.

Але в ситуації змінності вимірів філософії освіти доцільно не звужувати її царину

спробами дисциплінарної ідентифікації, а використати ідею Я.Коменського, яку

підтримав Ж.Піаже, щодо розбудови філософії освіти як центру філософії взагалі,

що фактично й розпочато на ХХму Всесвітньому філософському конгресі.

Справа в тому, що так зрозуміла філософія освіти є останнім шансом філосо

фії взагалі, яка в усіх інших своїх сферах залишається дискусією заради дискусії.

Освіта справедливо розглядається як фундаментальне підґрунтя історично

го поступу філософії, а виникнення філософської думки, її високі злети в ан

тичні, середньовічні, нові і новітні часи тісно пов'язуються з освітою, як свід

чать книги, що досліджують історію філософії у зв'язку з освітою9.

Однак тема освіти, вказує В.Курєнной, у проблематиці російської філософії

(як радянської, так і дореволюційної) фактично відсутня як така (за окремими

рідкісними винятками). Ця ситуація особливо помітна, якщо порівнювати її з

німецькою чи англоамериканською філософією. Так, практично кожний ні

мецький мислитель торкався проблеми освіти, деякі з них ініціювали цілі нап

рямки в педагогіці (наприклад, Фрідріх Едуард Бенеке чи Вільгельм Дільтей),

а осмислення педагогічної спадщини в цілому є традиційною темою не тільки

педагогів, але й філософів. Російська філософська культура індиферентно від

Європейський контекст освіти

15

носиться до освіти, тоді як навіть більш молода американська філософська дум

ка зайнята постійною адаптацією філософських ідей до освітніх цілей10.

Таке ж зауваження можна висунути і стосовно української філософії. Прис

вячені освітній проблематиці роботи Вільгельма фон Гумбольдта, Шлейєрма

хера, Шеллінга не перекладено ні українською, ні російською мовою. І, очевид

но, що якщо спадщина в цій галузі не освоюється (нехай навіть головним чином

з метою запобігання помилок), навряд чи можна чекати глибокого розуміння

філософських аспектів освіти.

Наслідком цих обставин є слабкий вплив філософської думки на процес об

говорення проблем модифікації освіти в Україні в цілому і брак у публічному

просторі загальних (філософських) точок зору, що дозволяють говорити про

стратегічні цілі та завдання освіти. У той же час цей простір перевантажений

низкою окремих дисциплінарних та інституціональних позицій, кожна з яких

претендує на особливу роль і значимість.

Філософія освіти XXI століття постає засобом інтеграції науки, політики

щодо науки11 і управління знаннями12 у сучасному його інтегруючому баченні

мікро і макроперспектив процесів творення, виробництва, трансферу, тран

сформації та використання знання. В організаціях, у тому числі навчальних, уп

равління знанням є управлінням інтелектуальним капіталом як формою капіта

лу, подібного до матеріального або фінансового, яким управляє організація зад

ля досягнення своєї мети. Управління знаннями в суспільстві здійснюється че

рез процедури збільшення ролі використання інформаційних мереж і техноло

гій, формування нових ролей і відношень між дослідниками і практиками, ство

рення нових форм професійного розвитку та освіти, об'єднання інтелектуаль

ного й соціального капіталу, проектування відповідної інфраструктури.

Трансформація філософії освіти у філософію управління знаннями є її но

вим виміром, інструментом створення теоретичного і прагматичного клімату

для перетворення суспільства в суспільство знання, що відображає реальність і

відповідає викликам XXI століття. Такої точки зору ми притримуватимемось і

далі в цій книзі.