4. Уточнення спіралі педагогічних парадигм

Лише за точного окреслення висхідних принципів педагогічних парадигм, у

відповідності чи всупереч яким визначається конструювання і функціонування

педагогічних технологій, можливе підвищення ефективності освітнього процесу.

Проте парадигмальної чіткості у педагогіці ще немає. Формулювання "традицій

них", "нових", "гуманістичних" парадигм нагадує "тупцювання по спіралі". Не

претендуючи на вирішення цього питання, вважаємо за доцільне дослідити педа

гогічні парадигми в контексті протиставлення картезіанської і некартезіанської

наукових парадигм.

Картезіанська педагогіка, імовірно, це педагогіка Я.А.Коменського, яку одні

дослідники вважають пройденим історичним етапом, а інші – як таку, що вима

гає подальшого наполегливого впровадження.

Чи можлива некартезіанська педагогіка? Еквівалентне формулювання цього

питання: "Чи навчимося ми вчити і вчитися?" Актуальність цих питань визначаєть

ся необхідністю деміфологізації простого рішення епохи освіти (освіта як панацея

для людства) і прискорення педагогіки (соціокультурної практики, науки і нав

чального предмета) як аутсайдера методології науки, гносеології і наук про люди

ну. Вимога зміни педагогічної парадигми занурюється в "некартезіанські роздуми"

про "некартезіанську" науку і свідомість. "Критична педагогіка", що критикує пози

ції картезіанськоньютонівської епістемології в освіті, пропонує "перевернути про

цес декартової логіки" в педагогіці, прийняти "парадигму відкритої освіти", "фрак

тального навчання", а П.Бурд'є, інтерпретатор освіти як "поля боротьби за капітал", –

замінити "педагогіку свідомості" "некартезіанською".

Але давно відомо, що "гарна педагогіка" полягає в тому, що при дитині присут

ня гарна людина, тому "вальдорфська школа – не щось вигадане, а природне ви

ховання, тому що так влаштований світ" (Г.Кюлєвінд)193. Відомі і некартезіанські

установки Ф.Ніцше, який філософію свідомості замінив філософією тіла. Акту

альний і сьогодні його заклик до "гордовитого європейця" дев'ятнадцятого сто

річчя "навчитися організовувати хаос", як це ніби вміли робити греки шляхом по

вернення до своїх істинних потреб. У цьому, за Ніцше, розвиток істинної освіти,

хоч би він і спричинив падіння декоративної культури194.

Філософські стратегії і генеративна освіта

93

Картезіанську педагогіку, яка вимагає йти "від відомого – до невідомого, від

простого – до складного, від абстрактного – до конкретного", звинувачують у по

рушенні постулатів гуманізму, у збереженні школи як тоталітарного інституту,

що примусово розподіляє штучну "систему знань". Предметом критики є і один з

принципів картезіанської педагогіки – пансофізм як редукування накопиченої

людством культури засобами класноурочної системи у знаковій формі.

Картезіанська мова, яка експлікувала знаковість як щось фундаментальне, не

картезіанська педагогіка намагається замінити асоціативною мовою психоаналі

зу і постструктуралістською філософією, "мовою зі стертою знаковістю". Оголо

шення педагогіки як "кроку на розширення простору існування" особистості, яку

в наш час може врятувати лише "диктатура, що виправдана тільки як педагогіка",

зумовлює вимоги міждисциплінарності і інтеграції. Останні є як вираженням

невдоволення існуючими мовами, так і, нерідко, спричинені нерозумінням їхніх

технологічних функцій.

М.Башляр, намагаючись дати загальну характеристику некартезіанській епісте

мології, наполягає на дилематичному значенні нових теорій і концепцій195. У цьому

і ключ для розуміння педагогіки як "розширення". Некартезіанська педагогіка, як і

неевклідова геометрія versus евклідова, є "додатковою" для картезіанської. Додат

ковість, доповнюваність педагогік і відкриває можливість завершення педагогічно

го мислення. Некартезіанська педагогіка, можливо, з'являється на кордоні картезі

анської, але вона ще не доводить на практиці ефективність своєї практики, лише

змальовуючи кордони колишнього мислення, освітлює зворотним світлом темні

місця неповних знань та існуючу декоративну культуру сучасного людства.