38. Суспільний продукт і його форми в процесі відтворення. Номінальний та реальний ввп.

Сукупний суспільний продукт являє собою всю сукупність матеріальних і духовних благ, які створені в суспільстві за певний термін, як правило, за один рік. Форми, в яких виступає сукупний суспільний продукт, можуть бути різними, але, як правило, визначають такі його форми: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і чистий продукт, або національний дохід.

Валовий суспільний продукт (ВСП) являє собою всю сукупність виробленого в матеріальному виробництві продукту. Він розраховується шляхом включення до його складу всієї продукції, яка вироблена на підприємствах і в галузях матеріального виробництва. Цей показник є дуже важливим, бо він в узагальненому вигляді відображає складні взаємовідносини між підприємствами в процесі створення матеріальних благ. Проте показник ВСП має суттєвий недолік, який полягає в тому, що цей показник містить так званий повторний рахунок. Він виникає тому, що до вартості продукції підприємства додається і вартість отриманої від інших підприємств сировини, палива, матеріалів тощо. Ця вартість вже облікована як продукція підприємства, що виробило ці матеріали. Тому на підприємстві, яке отримало їх, вони повторно ураховуються у вартість виготовленої продукції. Чим більший рівень спеціалізації виробництва і чим більше розвинена кооперація, особливо в умовах виготовлення технічно складної продукції, тим більший повторний рахунок. Він суттєво збільшує вартість усього валового суспільного продукту.

Для того щоб скласти уявлення про дійсну величину того продукту, який вироблено в країні за певний період, розраховують кінцевий суспільний продукт (КСП). За натуральною формою він включає готову продукцію, що призначена як для виробничого, так і для особистого споживання. За вартісною формою КСП являє собою суму ВСП, зменшену на величину повторного рахунку. Для обчислення КСП необхідно від ВСП відняти матеріальні витрати, тобто оборот предметів праці (МВ) і додати амортизацію (А). 

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП =  p_i Ч q_{i ,}

де q_i – обсяг виробництва і-го товару в поточному році; p_i – ціна i-го товару в поточному році. Отже, на величину номінального ВВП впливають два чинники:1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП =  р_oЧ q_i.,

де р_o – ціна i-го товару в базисному році. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ip):

Реальний ВВП =   .

39. Економічне зростання та економічний розвиток. Теорія економічного зростання. Фактори економічного зростання

Економічне зростання - це найважливіша макроекономічна категорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.

Сучасні теорії економічного зростання сформувалися на основі двох джерел - кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги і неокласичної теорії виробництва.

Кейнсіанська теорія економічного зростання ґрунтується на тому, що у його забезпеченні значна роль належить співвідношенню між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). Коли відбувається зростання заощаджень, то в економічному сенсі це є свідченням переорієнтації коштів споживачів з купівлі предметів споживання на купівлю інвестиційних товарів, тобто здійснення інвестиції. При рівності S та / відбувається стале економічне зростання, і така рівність виступає його обов'язковою умовою. Перевищення S над / є свідченням того, що фактори виробництва використовуються не на повну потужність. При випередженні інвестиційного попиту над розмірами заощаджень можуть існувати негативні соціально-економічні явища.

На основі цих теоретичних положень рядом економістів були розроблені моделі економічного зростання1. Загальним для всіх моделей економічного зростання є те, що в них зіставляється хід заощаджень та інвестицій. Метою їх створення є пошук оптимального співвідношення між факторами виробництва; визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку; дослідження найважливіших макроекономічних пропорцій, у т. ч. між нагромадженням і споживанням тощо. Об'єктом дослідження стає обсяг, в якому можуть бути реалізовані нові інвестиції, що рівнозначно до нагромадження капіталу і розвитку економічної системи. При цьому беруться до уваги й інші змінні, які забезпечують динамічну рівновагу в економіці.

Економічне зростання — це багатофакторний суперечливий процес, боно залежить від багатьох факторів. До основних чинників зростання переважно відносять такі:

— працю (кількість і якість трудових ресурсів);

— землю (кількість і якість природних ресурсів);

— капітал (капіталовкладення або інвестиції) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом;

— підприємницькі здібності. їх розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток (рис. 3.35).

Рис. 3.35. Основні фактори економічного зростання

Фактори економічного зростання тісно взаємопов'язані і переплетені. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робітники використовують сучасне обладнання і матеріали під керівництвом здібних підприємців в умовах добре налагодженого господарського механізму.

Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи — екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних факторів належать:

— збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки;

— збільшення кількості працівників;

— збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива.

До інтенсивних факторів належать:

— прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу);

— підвищення кваліфікації працівників;

— поліпшення використання основних і оборотних фондів;

— поліпшення організації виробництва.

Використання екстенсивних факторів мало місце в минулому, коли був високий приріст робочої сили і значна кількість населення, особливо жінок, не була задіяна в суспільному виробництві. У другій половині XX ст. приріст робочої сили в розвинутих країнах суттєво знизився, а в деяких кількість населення навіть зменшувалась. Так, в Україні в 90-х роках кількість населення зменшилася більше, ніж на 2 млн чоловік.

Поступово вичерпувалися найбільш доступні джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсів. Зменшення кількості людських і матеріальних ресурсів зумовило перехід до інтенсифікації розвитку економіки, який повинен забезпечити економне раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і збільшення реального обсягу валового національного продукту.

У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє:

— технічного прогресу;

— затрат капіталу;

— освіти і професійної підготовки працівників;

— економії, зумовленої масштабами виробництв;

— покращення розподілу ресурсів, організації виробництва та інших чинників.

Дослідження багатьох економістів показали, що підвищення продуктивності праці чинить значно більший вплив на зростання реального ВНП, ніж збільшення кількості працівників. Але підвищити продуктивність праці досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технічного прогресу, зростанню фондоозброєності, підвищенню кваліфікації працівників та деяких інших факторів.