1. Зародження і розвиток політичної економії.

Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.

2. Основні напрямки, школи і течії політичної економії.

В історичному розрізі політична економія пройшла певні етапи.

Першою економічною школою вважається школа меркантилістів. Вона пройшла два періоди: ранній меркантилізм, що характеризується монетаризмом (вбачання багатства виключно в грошах, в т. ч. в золотих та срібних монетах). Та пізній меркантилізм, представники якого почали досліджувати замість грошової сфери торгівельну, що набагато більше відповідало практичним потребам.

Наступна економічна школа – англійська класична. Основними її представниками є Адам Сміт та Давід Рікардо. Вони вважали, що ринок має регулювати себе сам («Невидима рука ринку»), а держава в економічній системі має відігравати лише нормативно-регулюючу функцію – «Нічного сторожа».

Наступна школа – марксизм. Її основоположник Карл Маркс розвинув трудову теорію вартості, дослідив такі категорії, як «праця», «капітал» та їх відносини, ввів поняття «додаткової вартості».

Наступна значна школа – маржиналізм. Вона характеризується психологізацією економічного аналізу, суб’єктивно-ідеалістичним підходом та оперуванням граничними величинами. На думку представників цієї школи, економіка має бути ідеологічно нейтральною.

В основу неокласицизму покладено економічний лібералізм та чиста теорія, а також використання граничних величин та аналіз на мікроекономічному рівні.

Через Велику депресію в США в 1929-33 рр постала потреба макроекономічного аналізу. Так виникло кейнсіанство. В дослідженнях представників цієї шоли (зокрема, Джона Кейнса) враховуються сукупні величини (сукупні попит та пропозиція, ВВП та ВНП). За Кейнсом, єдиний фактор, який створює цінність – праця. Він також визначає спооби регулювання попиту (кредитно-грошовий та бюджетний) та виступає за протекціонізм.

Інституціоналізм вважається однією з найбільш прогресивних сучасних економічних шкіл. В основі досліджень її представників лежать не стільки економічні аспекти, скільки соціальні, політичні, правові і т. д. Вона намагається вивчати не стільки систему, скільки її розвиток та аналізувати економіку не з точки зору «економічної людини», а з позицій організації суспільства.