27.Філософія Нового часу та її головні риси в контексті наукової революції XVII ст.

XVII ст. дало початок новому періоду в розвитку історії філософії – філософію Нового часу. У соціально-політичному відношенні він пов’язаний з ранніми революціями у країнах Північної Європи. В результаті першої з них Голландія здобула національну незалежність від іспанської корони та разом із Англією на тривалий час стала однією з найрозвиненіших країн Європи. Поступово розвивається мануфактурне виробництво, торгівля, високого рівня сягнула наука. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу є принципова орієнтація на науку, знання. При цьому перевага віддається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на досліді та експерименті. Типовим для Нового часу є прагматично-діловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки у виробництво. Відбувся цілий ряд наукових відкриттів. Із розвитком науки і техніки доба Нового часу одночасно започатковує і такі негативні елементи цивілізації, як технократизм, інструменталізм у стосунках з людьми, поступовий занепад творчого підходу до життя, утилітарно-розсудкове, ставлення до природи (лат. utilititas – користь, вигода): екологічні проблеми, тиск науково-технічних технологій виробництва на природу. Зміни у розвитку філософії:

• філософія починає розвиватися у діалозі з іншими науками.

• виникають національні філософії (англійська, голландська, французька), формуються нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії.

• першочергове завдання нової філософії – пізнання сутності людини і природи, обґрунтування наукових засад пізнання і способів його отримання.

• головний об’єкт філософії – пізнання природи, людини і суспільного життя.

• функції філософії відтепер полягають у прагненні методологічно обґрунтувати наукове знання: філософське осмислення його способів, методів, шляхів зводиться до раціоналізму та емпіризму.

28.Три можливі шляхи пізнання у філософії ф. Бекона.

Френсіс Бекон (1561-1626) – англійський філософ, засновник експериментуючої науки Нового часу, працював дипломатом та юристом, правителем держави за відсутністю короля У достовірному пізнанні природи, як основи наукового знання, вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Таким чином, наука, в основі якої лежить експериментальне дослідження природи, відповідає своєму призначенню – служить практиці. Отже, Ф.Бекон виступає як засновник емпіризму,

алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання:

• шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини, раціональні конструкції з самого себе (подібно до того, як павук плете з себе павутиння), ігноруючи факти. Цей шлях – уособлення абстрактного (вузького) раціоналізму.

• шлях мурашки, який уособлює вузький, однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів (подібно мурашці, яка лише збирає і користується зібраним).

• шлях бджоли, - справжній шлях науки. – як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину – мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів на наукову істину. Це шлях від емпірії до теоретичної конструкції, від чуттів до загальних аксіом.

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є метод наукової індукції., який Бекон вважає справжнім методом дослідного вивчення природи. Саме наукова індукція може привести до достовірних висновків на основі аналізу певної кількості як позитивних, так і негативних випадків, на відміну від звичайної індукції, яка дає хиткі висновки лише на основі позитивних випадків, елементів, не звертаючи увагу на негативні, на ті, що суперечать позитивним.