25.Натурфілософія Ренесансу та її головні риси. Філософія Дж. Бруно

Помітне місце у філософії Відродження належить натурфілософії. Видатними натурфілософами того часу були: Микола Кубанський Філіп Теофраст Гогенгейм ( набув загального визнання під псевдонімом Парацельса); Бернардіно Телезіо

Риси натурфілософських концепцій:

• пантеїзм - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим у всій природі, тотожним з нею.

• усвідомлення нескінченності природи, Всесвіту.

• органістичний погляд на Всесвіт. Натурфілософи уявляють світ як живу істоту, яка повною мірою наділена душею. Така позиція називалася гілозоїзмом

• взаємозв'язок "мікрокосму" і "макрокосму". Мікрокосм - це "малий світ", або людина. Макрокосм - це Всесвіт, або природа. Людина (мікрокосм) тлумачилась як частина природи (макрокосму) і набувала ідентичних їй властивостей.

• наявність елементів діалектики.

• звернення до магії, алхімії, астрології. Це було зумовлено браком реальних знань, які підмінювались поетичними аналогіями, містичними здогадками.

Джордано Бруно (1548-1600) - італійський вчений, філософ, поет, якого за передові погляди обвинуватили в єресі і відлучили від церкви; 17 лютого 1600 р. він був спалений на площі Квітів у Римі. Вихідна теза його філософії - єдність і нескінченність світу, його нестворюваність і незнищуваність. На цьому базуються космологічні уявлення, в яких Дж. Бруно відкрито пориває з теоцентричною концепцією побудови світу. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і в той же час є піщинкою в безмежному просторі. Земля може бути центром Космосу, тому що у Всесвіті взагалі немає ні центру, ні межі. У праці «Про причину, початок і єдине» Бог у Дж. Бруно — синонім природи, яка розуміється не як сукупність речей матеріального світу, а як необхідний закон руху та розвитку світу.

Натурфілософські погляди Бруно поєднуються з елементами стихійної діалектики. Відзначаючи постійну мінливість усіх речей і явищ, він стверджував, що впродовж багатьох віків змінюється поверхня Землі, моря перетворюються на континенти, а континенти - на моря. Людина (мікрокосм) тісно пов'язана з природою (макрокосмом). Безмежна любов людини до пізнання нескінченного, сила розуму підносять її над світом

26.Основні поняття та головні риси світогляду філософії Нового часу.

Основні поняття:

• Раціоналізм –напрям у пізнанні, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення). Раціоналізм відриває розум від чуттєвого досвіду, відчуттів, висуваючи на перший план поняття, мислення. Ознакою істинного знання раціоналісти вважали його ясність, чіткість, усвідомлену очевидність.

• Сенсуалізм –напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

• Емпіризм –напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід; стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді та за допомогою досвіду.

• Об’єкт і суб’єкт – провідні категорії світогляду епохи Нового часу. Об’єктом позначали частину, фрагмент природи, на яку спрямовувалася активність людини; суб’єктом – людину як вихідний пункт проявів розумової активності.

• Закон – форма прояву необхідності у природі, об’єктивний, сталий, повторюваний тип зв’язку між процесами та явищами дійсності, або всередині них; в попередні епохи закон розглядався, переважно як юридичний закон, або владна норма.

Риси нового світогляду:

• світ розглядається, як об’єкт, на який спрямовується людська активність.

• світ постає у якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник.

• завдання людини – пізнати цей механізм та опанувати його за допомогою розуму. (гасло Ф.Бекона „Знання – це сила”(“Knowledge is power”) стає показовим у цьому плані)

• жива і нежива природа стає лише основою для росту людської могутності.

• за допомогою розуму людина повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним для себе.