23.Схоластика. Філософія Томи Аквінського.

Середньовічна філософія збагачується схоластикою – третім етапом свого розвитку. ( з лат. „схоласт” означає „вчений”, „освічений”, „вишколений”). Схоластика – тип середньовічної філософії, метою якого було обґрунтування, систематизація теології за допомогою раціональних засобів. Схоласти прагнули впорядкувати догматику і зробити її доступною для широких неосвічених мас.  Вони створити чітку систему християнського світогляду з ієрархією сфер буття, на вершині якої знаходиться церква. Головне для схоластів - узгодження з авторитетом церкви тих чи інших положень, якими вони оперують. Схоластичне мислення зосереджене в основному на вирішенні двох проблем: суперечністю реалізму і номіналізму та ствердженням існування Бога. 

Найвидатнішим схоластом є Тома Аквінський (1225-1274), якого вважають систематизатором як схоластики зокрема, так і середньовічної католицької філософії взагалі. Філософію Томи і досі католицька церква вважає за єдино істинну. Тома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але, хоча наукове знання є об’єктивне та істинне, однак воно не може охопити все, адже є така сфера дійсності, що не може осягатися розумовим пізнанням. Це сфера віри, яка є поза філософським пізнанням та розумом. Але, незважаючи на це, між між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечностей. Функції науки, філософії, як служниці, полягають у тому, щоб тлумачити, пояснювати за допомогою наукових понять, раціональних засобів релігійні істини, а також доводити їх правдивість.

Вчення про людину Томи має персоналістичний характер, оскільки особа є для нього „найбільш благородне у всій розумній природі”, ”. Головними здатностями людини є мислення і воля, але пріоритет надається інтелекту, мисленню. Свобода волі – є передумовою моральної поведінки людини, і свобода волі – це свобода вибору між добром і злом. Добро пов’язане з Божественною благодаттю, а зло допускається Богом заради того, щоб у світі здійснилися усі ступені довершеності. Конечна мета людини і сенс її життя полягають у пізнанні, спогляданні та любові до Бога. Тома Аквінський створив могутнє вчення католицької церкви – томізм, у середині XIV ст. його було визнано святим, а у 1879 р. папа Лев ХIIІ проголосив томізм офіційною філософією католицької церкви.

24.Європейський гуманізм Відродження

Філософія Відродження (кінXIV–XVI ст.) – антропоцентрична (у центрі уваги людина). Характерною рисою світогляду є орієнтація на мистецтво. Саме людина, її тілесність, почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюються і змальовуються такими, якими вони є насправді: не носієм гріховності (Середньовіччя), а як вища цінність. Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили й таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є її гуманізм. Основним смислом свого життя гуманісти вважали заняття філософією, літературою, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. Культура виступає головним критерієм особистого благородства та достоїнства. Звідси – проповідування гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом прилучення до культури Найвідоміші гуманісти епохи Відродження: Данте Аліґ’єрі (1265-1321), його твори „Божественна Комедія”, „Монархія”, та „Бенкет” стали джерелом багатьох гуманістичних ідей: віра в творчі сили людини, яка має сама відповідати за своє благо; Франческо Петрарка (1304-1374) накреслює програму гуманістичного руху, важливим пунктом якої була сформульована потреба у пізнанні людини, яка займає найвище місце серед інших створінь. Колюччо Салютаті (1331-1406) – канцлер Флорентійської республіки, який стояв на чолі громадянського гуманізму, суть якого полягала у ставленні людини в площину взаємин з суспільством. Нікколо Маккіавеллі (1469-1527), соціально-політична доктрина якого ґрунтується на констатації егоїстичної сутності людини

На рубежі XV – XVI ст. гуманістичний рух поширюється за межі Італії, проявляючись у Англії, Голландії, Франції та інших країнах. Одним з головних представників голландського гуманізму став Еразм Роттердамський (1469-1536), метою творчої діяльності якого стало прагнення максимально виявити морально-етичний зміст християнського віровчення, передусім підкреслюючи моральне значення заповідей Христа. Томас Мор (1478-1535) – англійський письменник-гуманіст, автор „Утопії”. У приватній власнісності він вбачає корінь всіх нещасть, натомість формулює ідеал всебічно розвинутої людини, яка байдужа до грошей і коштовностей. Здоров’я є мірою усіх чуттєвих насолод.