17.Вчення про буття Арістотеля (практично те саме, що попереднє)

Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характер: "Платон мені друг, але істина дорожча". З точки зору Арістотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою – кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою – душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин. Форма, за Арістотелем, активний початок, тоді як матерія – пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здійснює відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля.

18.Суспільно-політичні погляди Арістотеля.

Політичне вчення Арістотеля відображене в трактаті "Політика". Філософ чітко визначає, що „держава є формою співжиття вільних і рівних громадян, особливого роду спілка, що організована для певного добра". Арістотель намагається довести, що в самій природі людини є внутрішня потреба, схильність до особливого суспільного об’єднання, яким і є держава. Так вперше в античній філософії Арістотель визначив людину як "політичну істоту", спосіб буття якої, її сутність окреслені суспільними факторами, політичною діяльністю, і, найголовніше – життям у державі. Стосовно походження держави, то історично розвиток суспільства йде від сім'ї до общини (поселення) а від нього до держави (міста, полісу) Сім'я розглядається як перша форма співжиття людей. Вже на рівні сім'ї Арістотель віднаходить низку специфічних взаємовідносин, що складаються і існують між господарем і рабом, між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми. Всі вони репрезентують відповідні форми влади: панування, шлюбну і домашнього господаря. Владу домашнього господаря порівнює з монархічною формою влади у державі, стосунки між дітьми – демократичною, а взаємини між подружжям – аристократичною. Отже, влада у державі – це продовження влади глави сім'ї, тому монархія – найдосконаліша форма правління.

Заслуговують на увагу важливі думки Арістотеля у сфері економічної науки. Серед них варто назвати спробу Арістотеля проаналізувати такі явища суспільного життя, як поділ праці, товарне господарство, обмін і функція грошей. Аналізує два протилежних типи господарювання, що існували в античному світі: "економку" і "хремастику". Економіку, він називає правильним типом господарювання, і пов'язує його з розумним і поміркованим задоволенням господарських потреб на рівні сім'ї. До негативного типу господарювання відносить Арістотель "хремастику", мета якої – прагнення до наживи, нагромадження багатств, тобто до всього того, що суперечить природі людини. Аналізуючи суть економічних відносин, Арістотель бачить в них виключно соціальні форми спілкування, серед яких називає три типи:

1.cпілкування в межах окремої сім'ї чи дому;

2.спілкування щодо спільних господарських справ;

3.cпілкування з метою обміну господарськими благами.

У всіх економічних відносинах проглядається, на його думку, одна мета – вигода.