15.Вчення Платона про державу.

Вчення про державу Платона викладене в діалогах "Держава", "Закони" і "Політик". Подібно до того, як у космосі все має внутрішню потребу об'єднатися з іншим, так само і людина, згідно своєї суті, прагне об'єднатися з іншими людьми і створити державу. Держава Платона є фактично його ідеальним проектом найкращого, на його думку, політичного устрою. Розумній частині душі, що є носієм мудрості відповідає в державі клас правителів-філософів, які мають очолити державу і забезпечити вищу справедливість. Такій доброчинності, як мужності, в державі відповідає клас воїнів-охоронців. Третю групу громадян складають ремісники, землероби, купці, тобто ті, хто займається фізичною працею і створюють матеріальні блага. Їм відповідає поміркованість (стриманість). Держава Платона – це своєрідна комуністична спільнота, в якій відсутнє родинне життя, сім’я, де проголошується спільність жінок і дітей. Рішуче заперечується приватна власність, в якій Платон вбачає головне джерело соціальної несправедливості, суспільного зла, що породжує злочинність, безліч пороків, моральну деградацію особи. Приватну власність слід замінити колективною, що здатна гарантувати цілісність держави, усунути конфлікти і забезпечити спільне добро усім громадянам. Концепція ідеальної держави Платона є утопічною, тобто такою, що реально не могла здійснитися.(з гр. "у" – не, "топос" – місце, тобто "неіснуюче місце")

Для (16-19 питань)

Аристотель (384-322 до н.е.) народився у Фракії (Македонія). Перші філософські кроки Арістотель зробив в Академії Платона, який був його вчителем. У 343 р. до н. е. Арістотель став наставником молодого царевича Олександра Македонського. У 335 р. до н. е. Арістотель відкрив свою власну школу в Афінах, яка отримала назву Лікей, тому що знаходилася поруч із храмом Аполлона Лікейського. Територія, де була школа, складалася з тінистого саду та відкритих галерей для прогулянок, тому школа Арістотеля називалася ще "перипатетичною" (прогулянковою) а члени школи – "перипатетиками" (ті, які навчаються під час прогулянок у тінистому саду). Він є автором понад 150 праць.

16.Філософське вчення Арістотеля. Вчення про матерію та форму

Філософія Арістотеля є своєрідною цілісною науково-філософською системою, в якій синтезовані як гуманітарні так і природничі знання. Ще за життя Платона Арістотель відверто стає в опозицію до філософії Платона, оскільки він не допускав існування ідей поза світом речей. („Платон мені друг, але істина дорожча”). На думку Арістотеля, ідея є нічим іншим, як абстракцією, продуктом людського мислення, тому єдиною реальністю, і отже, об'єктом філософського пізнання може бути тільки світ матеріальних речей і предметів, справжня дійсність. Філософія як наука, зорієнтована, насамперед, на пізнання законів всього існуючого, а її предметом фактично є саме буття. Виходячи з цього, Арістотель поділяє філософію на "першу філософію" і "другу філософію". Фізика, або природа, складає другу філософію, вивчаючи закони природи. Перша філософія стосується всього того, що перебуває поза природою (метафізика).

У першій філософії Арістотель шукає розв'язки проблеми узгодження сталості буття. Логічний аналіз буття підводить філософа до розгляду ще двох важливих категорій: матерії і форми , що є складовими елементами і принципами всього існуючого. Термін "матерія" (з гр. "гіле") буквально означає "дерево", "будівельний матеріал" і позначає першооснову існуючих предметів і речей об’єктивного світу. Термін "форма" (з гр. "морфе") означає "вид", "образ", як форма кожного індивідуального предмету. У "Метафізиці" Арістотель зазначає, що сутність буття кожного предмету, речі складає їх форма, завдяки якій матерія специфікується на окремі, одиничні види буття, як, наприклад, кусок міді завдяки формі може перетворитися в мідну статую, мідну кулю, камінь – в кам’яний будинок, тощо. В цьому контексті Арістотель під "формою" ще розуміє і зовнішній вигляд речей і предметів, їхній стан оформлення. Матерія ж – це те, з чого складається річ, яка є неоформлена, неокреслена. Для того, щоб форма змогла себе реалізувати чи втілитися в щось конкретне, вона повинна з'єднатися з матерією.

"Друга філософія", або фізика має своїм об'єктом дослідження конкретних, об'єктивно існуючих речей і предметів, їх властивості, рух, зміну. Фізика, або вчення про природу, повинно бути споглядальним, але лише про те, що здатне рухатися. Через те Арістотель вводить в науковий обіг поняття "фізичної сутності", або фізичного, матеріального буття, що уособлює собою світ матеріальних предметів в русі, зміні. Тому, на його думку, вчення про природу є такою сутністю, що має початок руху і спокою в собі самій. Цим філософ і започатковує вперше в античності послідовне наукове дослідження природи. ("Про виникнення і знищення", "Метеорологія", "Фізика")

Однією з центральних ідей, яку проводить у своїй фізиці Арістотель, є спроба обґрунтування того, що істинне буття притаманне лише світу окремих речей і предметів, а не абстрактним ідеям. Тобто він веде мову про те, що кожен одиничний предмет має своє власне, визначене буття, що характеризується рухом, зміною. Даючи конкретне тлумачення руху, як зміни, філософ зупиняється на аналізі чотирьох видів руху, що притаманні фізичним тілам у природі. Серед них:

1. виникнення і знищення,

2. кількісні зміни (ріст, збільшення, зменшення),

3. якісні зміни (зміна властивостей предметів, їх внутрішнього стану),

4. зміна місця (просторові переміщення тіл)

Серед головних видів руху на перше місце ставиться рух у просторі, найбільш досконалою формою якого є рух по колу, оскільки саме такий вид руху є вічним і безперервним. Розглядаючи проблему часу, Арістотель наголошує на єдності часу і руху. Сам час не є рухом, але вимірюється ним, і навпаки.

Космос Арістотель поділяє на дві сфери: земну і небесну. Небесна сфера досконаліша за земну, і її основу складає повітря (ефір), яке є вічно рухомим, змінним і поєднує в собі матерію і форму. Земний світ складається з чотирьох першоелементів: землі, вогню, повітря і води, які мають кількісну і якісну визначеність і складають основу фізичного буття світу, і які мають здатність переходити одні в одних, але в певному порядку (напр. вогонь безпосередньо не переходить у воду, а лише через повітря або землю, з якими є спорідненим).