13.Етичний раціоналізм Сократа.

Філософія Сократа. Нова філософія, яку започатковує Сократ (469-399 до н.е.), ставить основним предметом своїх філософських роздумів людину взагалі і її моральне життя зокрема. Сократ був першим за народженням афінським філософом. Сократ створив діалектику, яку філософ трактує як своєрідний засіб, інструмент, за допомогою якого в процесі оперування поняттями стає можливим здобути істинне знання, завдяки якому і через який можна було б збагнути, що таке людина і в чому полягає смисл її життя. Діалектичний метод Сократа поділяється за формою на іронію і маєвтику, а за змістом – на індукцію і визначення. Іронію Сократ ввів для того, щоб виявити в поглядах співбесідника нелогічність, зарозумілість, некритичне ставлення до себе за допомогою іронізування. Одна з головних тез Сократа – "Я знаю, що я нічого не знаю", тобто у діалозі з співбесідником він не виголошує готову істину, а закликає співрозмовника до спільного її пошуку. Звідси і аналогія його методу повивальному мистецтву (маєвтика).

Взявши на озброєння індукцію, Сократ веде мову про те, щоб дати визначення загальним поняттям, а вже потім збагнути саму сутність головних морально-етичних категорій. Мається на увазі самопізнання, пошук істини в самій людині, а не поза нею. Він твердо переконаний, що кожна людина має зерно мудрості – істину, яку лише треба видобути назовні. Тобто людина повинна реалізувати принцип: "Пізнай самого себе". В зв’язку з цим, знати, на думку Сократа, – означає дати визначення, класифікувати на види і роди всі поняття, які повинні бути впорядковані в певній єдності чи органічній системі.

Етичне вчення Сократа базується на поняттях "добра" і "доброчинності", які є особливим видом знання. Всяке зло, твердить він, походить з незнання, бо ніхто не чинить зла свідомо. Сократівське ототожнення знання і доброчинності привело філософа до своєрідного етичного раціоналізму, що передбачав те, що людина не народжується морально досконалою, довершеною істотою, а стає такою лише через навчання, самопізнання.

14.Проблема пізнання та вчення про ідеї у філософії Платона

Філософія Платона. Життя і діяльність Платона (427-347 до н.е.) випали на час найвищого розквіту Афін. Справжнє ім'я Платона – Арістокл (з гр. "платус"– широкоплечий). Засновник школи – Академії (ім'я античного героя Академа),яка знаходилася в гаю. Всіх тих, хто належав до цієї школи, називали академіками. Майже всі твори Платона (близько 36) написані в діалогічній формі. Точкою опори для свого філософського вчення Платон бере т.зв. "світ ідей", як особливий вид буття, реальності, який не сприймається відчуттями, але існує незалежно від фізичного світу. Ідеї Платон подає в трьох аспектах:

• онтологічному (ідея – як прототип, модель, взірець всього існуючого),

• логічному (ідея – як загальне поняття, що служить засобом пізнання речей і предметів),

• телеологічному (ідея – мета, до якої прямує все існуюче)

Кожна ідея як окрема сутність є вічною і незмінною, існує об’єктивно і самодостатньо. Ідеї перебувають у відносинах підпорядкування і співпідпорядкування, роду і виду. В такому випадку одна ідея (вид) підпорядкована іншій (рід). Дві або більше ідей можуть входити в одну і ту ж родову ідею (напр. ідея кота і пса входять в ідею чотириногого).

Щодо світу речей, або матерії, то вона мертва, мінлива, джерело народжуваності і смертності. Матеріальне є нетривким, виникає на час, а гине навічно. Тому світ речей є недосконалим, вторинним по відношенню до світу ідей.

У теорії пізнання Платон повністю заперечує можливість через чуттєвість (зір, слух, нюх, дотик) пізнати світ ідей. Мислення на противагу людським уявленням, припущенням, має зовсім інший зміст. (наприклад, із простого спостереження ми не можемо почерпнути поняття рівності, бо предмети і речі реально рівними ніколи не бувають. Тобто, не поняття виникають з спостережень, а спостереження з понять. Іншими словами, людина вже володіє певними поняттями, і лише на цій основі виникають спостереження.).

Основоположним принципом етичного вчення Платона стає ідея добра. Поділяє людську душу на три частини, яким відповідають три головні доброчинності.:

• розумній частині душі – мудрість,

• вольовій, імпульсивній – мужність,

• пристрасній – поміркованість.