33. Психоаналіз з.Фройда

Зиґмунд Фройд (1856-1939) – засновник психоаналізу, який виходить з того, що травматичні душевні події, переживання, невиконані бажання не зникають з психіки, а витісняються у підсвідоме, продовжуючи активно впливати на психічне життя. Психоаналіз був спрямований на вивчення впливу внутрішнього світу людини, її поведінки, культурних і соціальних умов на формування психічного життя людини і її реакцій. На першому етапі розвитку психоаналізу було розроблене вчення про форми і прояви психічної енергії, ставлячи акцент на сексуальних потягах. Саме сексуальний потяг є основою всього психічного життя, який Фрейд назвав „лібідо”(з лат. „потяг”, „бажання”). У процесі розвитку індивіда, лібідо спочатку є автоеротичне, тобто спрямоване на різні органи власного тіла, згодом, у випадку нормального розвитку психіки, сексуальний потяг спрямовується на зовнішній об’єкт (іншу людину). У випадку патології психіки, її порушень, лібідо може повернутися на ранні стадії свого розвитку (мазохізм, ексгібіціонізм, садизм). Цим пояснюються сексуальні спотворення.

Фройд також розробив вчення про структуру психіки людини у праці „Я і Воно” (1923). Отже, психіка людини складається з трьох шарів: „несвідоме” („воно”),”свідоме” („Я”), і” над свідоме” („над-Я”). Найпотужнішим чинником людської психіки є несвідоме, або „воно”. Це є т.зв. „киплячий котел” первинних потягів, які спішать до негайного задоволення – інстинкти, прагнення, пристрасті, бажання. Домінуючу роль у несвідомому відіграють 2 інстинкти – сексуальний (лібідо, „ерос”) і інстинкт смерті („танатос”).

Свідоме, або „Я” керується не принципами задоволення, а вимогами реальності, стримує ірраціональні імпульси „воно” за допомогою різних захисних механізмів. (стосунки між „Я” і „воно” можна порівняти з вершником і конем. Кінь дає рушійну силу (енергію), а вершник визначає напрям руху коня до певної мети. Інколи вершник змушений спрямовувати свого коня у напрямку, у якому кінь сам хоче йти, інколи ці напрямки збігаються) „Над-Я”, або Super-Ego формується у результаті соціально-правових норм, виступає, як джерело моральних заборон індивіда. Основою Над-Я є певні установки суспільства. Саме у свідомості людини Над-Я проявляється у вигляді совісті, страху, вини, неповноцінності, тощо. Фрейд вказує, що у конфліктних ситуаціях несвідоме (сексуальні потяги) обходить заборони „цензора”, „поліцейського” (система суспільних заборон, або Над-Я) і постає перед свідомістю у вигляді, наприклад, сновидінь. Сновидіння у Фрейда є „королівськими воротами у несвідоме”, а також сполучною ланкою між нормою і патологією. Сни – це неврози звичайної людини, які виконують, насамперед, захисні функції.

34. . Філософія прагматизму

У 70-х рр. ХІХ ст. у США виникає філософський напрям прагматизм (з гр. ”прагма” – дія, справа). Цей новий тип філософського мислення походить зі своєрідного розуміння людської дії, яка стала центром, навколо якого обертаються і формуються всі філософські поняття і концепції. Центральна проблема в прагматизмі – проблема цінності понять, суджень, що виявляється у практичних результатах дій, які на них базуються. Критерієм істинності та цінності знань у прагматизмі вважається практика, яка тлумачиться як діяльність індивіда, спрямована на задоволення його безпосередніх потреб, а не як взаємодія людини з навколишнім світом (як традиційно вважається). Закони логіки вважаються другорядними, оскільки допомагають лише пристосуватися людині до оточуючого світу, тому прогрес у суспільстві полягає в самому процесі руху, а не у досягненні суспільством якоїсь мети. Філософія повинна займатися людськими цілями, засобами їх досягнення і повинна бути перетворена в інтересах того, що вигідне, корисне для життя (практицизм). Людина діє в ірраціональному світі, тому до наукових теорій, моральних принципів слід підходити інструментально, тобто з точки зору їх корисності, зручності.

Чарльз Пірс веде мову не про знання, а про віру, розуміючи під нею готовність, або звичку діяти у певний спосіб. Висунув концепцію „сумніву-віри”, згідно якої функцією мислення є подолання сумніву та вироблення стійкої віри, як звички діяти за будь-яких обставин (при цьому не важливо, чи відповідає ця віра реальності). Істиною є така віра, що веде нас до поставленої мети. (отже, істина – це те, що веде нас до мети).

Джордж Джеймс розробив фактично цілу доктрину прагматизму, згідно якої значення ідей і теорій визначається їх практичними наслідками, а істина тлумачиться як успішність, або корисність їх застосування через досвід. У праці „Всесвіт з плюралістичної точки зору” він вказує, що „Всесвіт – це квітуче безладдя, що гуде і дзижчить, у якому панує випадок і постійно виникає щось нове”. Але немає точки опори, з якої його можна охопити і виразити в одній системі. Світ у нього далекий від досконалості, але може бути прикрашеним (позиція меліоризму). Так само і реальність є пластичною, тому ми можемо зусиллям волі надати їй будь-якої форми, такої, яка нам підходить найкраще. Джеймс також вказує, що розраховувати не слід на науку і розум, а на волю і віру, бо людина має право на власний ризик вірити в будь-яку гіпотезу, якщо вона приносить задоволення чи користь.

Джон Дьюї зазначає, що філософія виникла не від здивування перед світом, як вважали стародавні філософи, а із стресів і напруженості суспільного життя, а, отже, саме аналіз і вдосконалення суспільного досвіду складають основну мету філософії.

Пізнання він тлумачить не як пасивне, а як „енергійне втручання” у якесь пізнавальне явище. Завданням науки у Дьюї є „перетворення проблематичної ситуації у вирішену”, тому науковець і створює певні категорії, поняття, що використовуються в міру їх корисності, ане лише для відображення об’єктів дійсності. Наука, отже, є як „скринька з інструментами” (ідеями, законами), з якої вибираються корисні і необхідні.

Прагматизмові також притаманний т.зв. „етичний релятивізм”, згідно з яким моральним є те, що корисне.

Одним з центральних понять у психоаналізі є „сублімація”, яка розглядається як результат неминучого компромісу між стихійними потягами і вимогами реальності. Сублімація – це процес, що веде до розрядки енергії інстинктів в неінстинктних формах поведінки: перетворення енергії інстинктів в дії, які мають соціально-прийнятну форму. Вчення Фрейда трансформувалося у напрямок, який отримав назву „фрейдизм” – філософія, що вбачає обумовленість явищ творчості, культури та історії психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається: у Фрейда – сексуальні устремління, у Ф.Адлера – комплекс неповноцінностей і прагнення до самоутвердження, у В.Райха – сексуальне пригнічення, на якому засновується будь-який авторитарний суспільний устрій, і яке стає основою для масових неврозів, у К.-Г. Юнга – колективне несвідоме – загальнолюдський досвід, расовий, національний досвід до людського, тваринного існування, а також його архетипи – загальнолюдські першообрази, формальні зразки поведінки, що лежать в основі народної творчості, міфів, сновидінь.