31. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу хіх-хХст

У другій половині ХІХ ст. починає здійснюватися перехід до нової некласичної науки, змінюються принципи, зразки, моделі філософського мислення. Явище некласичності поширилося також на мистецтво і культуру. Якщо ще у 17-18 ст. вірили, що з ліквідацією феодальних відносин встановиться царство розуму, справедливості та рівності, то капіталістична дійсність спростувала ці ілюзії. Філософія ХХ ст. заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму, тому вона стає на позиції ірраціоналізму („irrationalis” – позарозумовий, несвідомий) – напрям у філософії, що відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, як основні види пізнання.

Порівняння основних ідей класичної і некласичної філософії

Класична
розум є найціннішою частиною людської психіки	На перший план виходять чинники, що є позарозумові, ірраціональні, що силою своєї дії перевершують розум
Розум здатний висвітлити глибини психіки і орозумнити їх	Оскільки поза розумові чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати
За допомогою розуму людина не спроможна належним чинном організувати своє життя і взаємини з буттям	Розум сприяє гармонізації людського життя і навіть шкодить йому

В чому ж полягає причина таких поглядів некласичного спрямування? Все це спричинено соціально-економічною, політичною, духовною ситуацією в Західній Європі у першій половині ХХ ст.: соціальні конфлікти і війни, розвал імперій, поневолення народів, посилення релігійно-фанатичних і шовіністичних рухів, загроза екологічної і демографічної катастрофи, тощо. Своєрідність філософії ХХ ст.. полягає також в тому, що ніколи раніше людство не ставило перед собою філософську проблему: яким чином необхідно врятувати людство? У цей час ця дилема звучить так: або рятувати людство від засилля техніки засобами самої техніки, якоїсь нової науково-технічної стратегії, або повернутись до патріархальних, первинних форм взаємодії людини з природою.

32. Ірраціоналізм філософських поглядів ф.Ніцше

Основні поняття філософії Ф.Ніцше (1844-1900) – „світ”, „життя”, „людина”. Вихідний пункт його філософії – визнання того, що життя сучасної Європи йде до „жахливого напруження суперечностей і хилиться до занепаду”. Вся наша європейська культура, - пише він, - мов би прямує до катастрофи. Ознаки цього занепаду Ніцше вбачає у захопленні християнськими ідеями, у втраті віри в духовні цінності, одним словом – у нігілізмі, що став прапором ХХ століття. Ніцше прагне у своїй філософії подолати цей нігілізм і дати світові нове, оптимістичне вчення.

Основа життя у нього – це воля до влади, яка тлумачиться як інстинктивний, ірраціональний першопочаток – основу і рушійну силу світового прогресу, якому підкоряються думки, почуття і вчинки людини. Людина зображується ним як ірраціональна істота, яка живе інстинктами, несвідомими спонуканнями. Наш апарат пізнання, вироблений у ході еволюції, призначений не для пізнання, а для оволодіння речами з метою біологічного виживання, зміцнення волі до влади. Він стверджує, що брехня є необхідною умовою життя, оскільки життя людини на землі позбавлене сенсу, тому, щоб витримати темп життя в цьому безглуздому світі, потрібні ілюзії і само брехня. Слабким вони дозволяють переносити тягар життя, для сильних вони є засобом ствердження волі до влади. Ніцше проповідує абсолютний скепсис у теорії пізнання, виражений у його вислові „Я вже ні в що не вірю”.

Усі негаразди сучасного суспільства полягають за Ніцше, у масовому сприйнятті ідей християнської релігій про рівність перед Богом, і тепер вони вимагають рівності на землі, що суперечить природному відбору. Він стверджує, що існує раса хазяїв, які покликані карати, і раса рабів, що повинні підкорятися. Суспільство завжди складалося і буде складатися з пануючої верхівки і маси рабів. Ніцше закликає класи хазяїв відмовитися від демократичних традицій, моральних норм, релігійних вірувань, політичних і духовних цінностей, які лише заважають панувати над масою рабів. Отже, християнська мораль – це „мораль рабів”, від якої слід відмовитись, і визнати „мораль хазяїв”, яка не знає жалю та співчуття і виходить з того, що сильному все дозволено.

У книзі „Так казав Заратустра” Ніцше створив ідеал „надлюдини” – сильної особистості, позбавленої будь-яких моральних норм, яка за своєю суттю є уособленням бажання, волі до влади. „Надлюдина” здатна виявляти жорстокість, там де масі буде видаватися злочином, коритися незламній дисципліні, пов’язувати смерть з метою, за яку бореться, йти заради цієї мети на численні жертви та вдаватися до війни.

Один з критиків Ніцше, англійський філософ Б.Рассел писав: „Ніцше навіть не уявляє, що можна щиро відчувати любов до всього людства – мабуть через те, що сам він відчував тільки ненависть і страх... Його „надлюдина” – це він сам у своїх мареннях: безжальна, хитра, жорстока”. Король Лір напередодні свого божевілля погрожує всьому світу „нечуваним, невиданим ще жахом”. У цьому суть і самого Ніцше і його філософії”. (Б.Рассел. Історія західної філософії. К., 1995. С.638).