29.Вчення про метод та „примари” людського розуму у філософії ф.Бекона

Ф. Бекон (1561--1626) для реформи науки і розвитку природознавства вважав необхідним навчитися правильному мисленню. Це, у свою чергу, вимагає очищення розуму від помилок, виступаючих перешкодою на шляху пізнання природи. Бекон виділяє чотири роди помилок, які він називає ідолами або примарами:

• ідоли роду є у самій природі людини і пов’язані з її пізнавальними якостями. Розум людини схильний припускати в речах більше порядку й однаковості, ніж є насправді. Розуму властива певна інерція, через яку він неохоче відступає перед фактами, які суперечать усталеним переконанням, тому що людина віддає швидше перевагу тому, що відповідає її смакам і бажанням. Ці примари є вродженими, тому їх важко позбутися. Їх може послабити лише дослідницька дисципліна.

• ідоли печери зумовлені індивідуальними властивостями людини, її вихованням, звичками. Крайнощі сприйняття викривлюють істину. Врівноваженість і безсторонність – це головні передумови подолання як примар роду, так і печери.

• ідоли площі проникають у розум разом із словами і іменами. Їхнє джерело – спілкування людей, їхнє суспільне життя і зумовлюються вони неправильним слововживанням. Подолати цю перешкоду можна, точніше пояснюючи слова. Ось чому „гучні і урочисті диспути вчених часто перетворюються на суперечки щодо слів та імен, а у науковому дослідженні треба дійти до самих речей”.

• ідоли театру відкрито передаються та сприймаються із вигаданих теорій. Це орієнтація на авторитетів, на помилкові теорії, упереджені гіпотези, які своєю зовнішньою досконалістю вводять нас в оману. Вони, здебільшого, нагадують театральні вистави, які не мають нічого спільного з дійсністю.

Загальний сенс вчення про ідоли визначається його виховною функцією. Проте перелік ідолів ще не дає гарантії руху до істини. Такою гарантією є ретельно розроблене вчення про метод.

30.Раціоналістичний метод у філософії р.Декарта.

Рене Декарт (1596-1650) – один з найвидатніших учених і мислителів Нового часу. У своїй філософії обстоює думку про безмежні можливості людського розуму, для якого не існує нерозв’язаних проблем. Найскладніші явища світу стають прозорими для розуму, треба лише звільнити його з полону пристрастей і правильно використати для пізнання. Такими правилами використання розуму і є метод, який пропонує Декарт. Вчений ставить чуттєвий досвід і експеримент як джерело достовірного знання. Свій метод він виробив під впливом математики, який зафіксований у чотирьох правилах:

1. Перше правило вимагає включати в свої міркування тільки те, що уявляється чітко і виразно. Важливу роль тут відіграє інтелектуальна інтуїція, або інтуїції розуму - “природне світло розуму”

2. Друге правило методу вимагає ділити кожну складність чи проблему на простіші складники і робити це доти, доки не прийдемо до простих, ясних і очевидних для нашого розуму речей. Це положення відбиває загальну для науки 17 ст. орієнтацію на аналітичне розчленування природи.

3. Третє правило вимагає дотримуватись певного порядку мислення, який полягає у тому, що треба починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Таке сходження і є процесом логічного виведення, або раціональної дедукції.

4. Четверте правило вимагає повного переліку, огляду, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено, адже достовірність всієї системи виведеного знання залежить від кожної ланки ланцюга дедуктивних висновків. Тобто, це свого роду математична індукція, яка завершує весь процес дедуктивних висновків.

Викладені Декартом правила лягли в основу будь-якого наукового пізнання.