
- •Класифікація договорів (правочинів)
- •Форма договору (правочину): поняття, види, умови дотримання.
- •Розкрийте особливості нотаріальної форми договорів (правочинів).
- •Порядок укладення договорів в нотаріальній практиці.
- •Розкрийте загальний порядок посвідчення договорів нотаріусами
- •Зміст договору: його поняття та види умов договору.
- •Виконання договору.
- •Поняття та види договорів про передачу майна у власність, що потребують нотаріального посвідчення.
- •Розкрийте загальний порядок нотаріального посвідчення договорів про передачу майна у власність
- •Момент укладення договорів про передачу майна у власність, що потребують нотаріального посвідчення.
- •Особливості укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості.
- •Виконання договору купівлі-продажу нерухомості.
- •Припинення договору купівлі-продажу нерухомості.
- •Особливості укладення та нотаріального посвідчення договору ренти.
- •Припинення договору міни.
- •Особливості укладення та нотаріального посвідчення договору довічного утримання.
- •26. Припинення договору довічного утримання.
- •27. Поняття та види договорів про передачу майна у користування, що потребують нотаріального посвідчення
- •28. Розкрийте загальний порядок нотаріального посвідчення договорів про передачу майна у користування
- •29. Момент укладення договорів про передачу майна у користування , що потребують нотаріального посвідчення
- •3.2. Припинення договору оренди державного та комунального майна
- •34. Особливості укладення та нотаріального посвідчення договорів найму(оренди) будівель та споруд
- •36. Особливості укладення та нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) транспортного засобу фізичною особою
- •38. Особливості укладення та нотаріального посвідчення договорів позички
- •41.Форма договорів про надання послуг.
- •42.Порядок укладення та нотаріального посвідчення договору управління майном.
- •47. Виконання договору доручення.
- •48. Припинення договору доручення.
- •49. Порядок укладення та нотаріального посвідчення договорів посередницького характеру.
- •2)Договір управління майном:
- •50. Припинення договорів посередницького характеру.
- •2) Договір управління майном:
- •51.Правочини в спадковому праві.
- •52.Правова природа спадкового договору
- •2. Форма спадкового договору
- •53.Порядок укладення та нотаріального посвідчення спадкового договору.
- •54. Зміст спадкового договору.
- •55. Виконання спадкового договору.
- •Припинення спадкового договору.
- •57. Внесення змін до нотаріально посвідчених договорів або розірвання такого договору
- •58. Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання
- •60. Розірвання договору.
Розкрийте особливості нотаріальної форми договорів (правочинів).
Відповідно до ст.. Стаття 209. ЦКУ Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" ( 2289-17 ), на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Крім того, у випадках, встановлених законом, до нотаріального посвідчення правочину прирівнюється його посвідчення певною посадовою особою: командиром військової частини, головним лікарем лікарні, капітаном морського судна тощо (ст.ст.245, 1251, 1252 ЦК).
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини перевірені та офіційно зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як встановлені й достовірні.
За згодою суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріальному посвідченню підлягає будь-який правочин, навіть той, для якого ця вимога не є обов'язковою. Використання такої можливості часто є Доцільним, оскільки перевірка змісту правочину нотаріусом слугує гарантією того, що цей правочин укладений відповідно до вимог
закону. До того ж нотаріальне посвідчення правочину полегшує з'ясування обставин справи, якщо виникає спір щодо істотних умов правочину та їх тлумачення.
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій… 1. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. 2. Встановлення громадянина України здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом.
1. Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз’яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
2. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.
1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, від імені якої діє уповноважений орган та/або посадова особа, перевіряється нотаріусом на підставі установчих документів, що підтверджується інформацією відповідних державних реєстрів та документами, що підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб. Нотаріус перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчинюється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.
2. У разі наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він може витребувати від цієї юридичної особи, державного реєстратора, органів державної податкової служби, інших органів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи.
. Нотаріус зобов’язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.
2. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
3. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.
4. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
1. Захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису.
2. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа.
5.Правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню відповідно до законодавства.
Правочини. що підлягають обоє язковому нотаріальному посвідченню:
•♦• договори про відчуження (ку півля-продаж, міна дарування, пожертва, рента довічне
утримання (дог.ляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 Цивільного кодексу України);
❖ іпотечні договори (стаття 18 Закону України "Про іпотеку", стаття 577 Цивільного
кодексу України);
•î* договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; про купівлю-продаж
земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки: про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (статті 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, стаття 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)");
•> договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна (стаття 27 Закону України
"Про приватизацію державного майна", стаття 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)");
•і* договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя:
про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);
договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (стаття 793 Цивільного кодексу України):
договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 Цивільного кодексу України);
•Î* договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються
фізичними особами (стаття 153 Цивільного кодексу України);
*І* договори управління нерухомим майном (стаття 1031 Цивільного кодексу України);
❖ договори про зміну черговості одержання права на спадкування (стаття 1259 Цивільного кодексу України):
❖ заповіти (статті 1247, 1249 Цивільного кодексу У країни);
'І* довіреності на укладання правочинів, нотаріальне посвідчення яких передбачене
законом; довіреності що видаються в порядку передоручення (стаття 245 Цивільного кодексу України)
установчі договори про створення друкованих засобів масової інформації, у випадку якщо одним із співзасновників друкованого засобу масової інформації, є фізична особа відповідно до ст. 9 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні";
договори управління нерухомим майном згідно статті 1031 Цивільного кодексу України;
договори про зміну черговості одержання права на спадкування згідно статті 1259 Цивільного кодексу України.
За домовленістю сторін нотаріуси посвідчують інші правочини, укладені у письмовій формі, нотаріальне посвідчення яких законом не передбачено (наприклад: договори позики, позички, договори про визначення часток або про зміну розміру часток, договір доручення тощо).( п. 35 Інструлщії про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5).
6, 7. Момент укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст.. 640 ЦКУ 3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Визначення моменту в часі, з настанням якого договір вважається укладеним, є важливим з огляду на ряд обставин. По-перше, з цим моментом пов'язується початок дії (чинності) договору (частина 2 ст. 631 ЦК). По-друге, з цього моменту сторони набувають цивільних прав та обов'язків, несуть одна перед одною відповідальність за порушення договору. По-третє, на відносини сторін поширюється дія норм закону, інших актів цивільного законодавства, що стосуються даного виду договору. Момент укладення договору — це момент досягнення згоди (домовленості) щодо істотних умов договору. Як спільний вольовий акт домовленість (згода) досягається або в безпосередньому спілкуванні (контакті) фізичних осіб чи представників юридичних осіб, або у вчиненні роздільних у часі дій сторін (оферти та акцепту). Тому договір вважається укладеним у момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді другої сторони про прийняття цієї пропозиції (акцепту). Це правило стосується так званих консенсуальних договорів, які вважаються укладеними в момент досягнення згоди сторін.
Щодо так званих реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, відповідно до актів цивільного законодавства вимагається передача майна або вчинення іншої дії, встановлено правило, за яким реальний договір вважається укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Такими є договори позики (абзац 2 частини 1 ст. 1046 ЦК), договір залізничного перевезення вантажу (Статут залізниць України) та деякі інші. В реальних договорах передання речі або вчинення іншої дії як додаткової (до згоди сторін) умови для визнання договору укладеним означає одночасно і виконання однією із сторін свого обов'язку за договором, що має істотне значення для контрагента. У договорах, щодо яких за законом чи домовленістю сторін вимагається нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація, момент укладення договору пов'язується з моментом нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. У випадках необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації моментом укладення договору буде момент державної реєстрації.
Правові наслідки недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення правочину.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
У разі недотримання обов'язкової нотаріальної форми одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Проте, за певних умов відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована судовим рішенням. Частина 2 ст. 219 ЦК передбачає, що суд може визнати такий правочин дійсним за таких умов: 1) якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; 2) якщо нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі особи. При визнанні такого правочину дійсним суд також має перевірити, чи підлягав цей правочин нотаріальному посвідченню і чи не містить даний правочин якихось умов, що суперечать закону (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. зі змінами від 25 грудня 1992 р.)
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов'язків, яких бажали сторони. Натомість настає двостороння реституція: сторона договору повертає іншій стороні усе отримане за таким договором, а при неможливості повернути отримане у натурі — відшкодовує його вартість у грошовій формі (див. коментар до ч.І ст. 216 ЦК).
2. Іноді нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду. Це можливо за дотримання таких вимог: 1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору; 2) така домовленість підтверджується письмовими доказами; 3) відбулося повне або часткове виконання договору; 4) одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення (ч. 1 ст. 220 ЦК). У разі позитивного рішення суду наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується: судове рішення має тут «компенсаторне» значення. Звідси слідує, що дане правило не може бути застосоване: якщо сторонами не була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору; якщо відсутні письмові докази того, що така угода мала місце; якщо не відбулося повне або часткове виконання договору. Крім того, має бути встановленим факт ухиляння іншої сторони від нотаріального посвідчення договору. При визнанні договору дійсним (так само, як при визнанні дійсним будь-якого правочину такого роду) суд має перевірити, чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідченим і чи не містить даний договір якихось протиправних умов (п, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. зі змінами від 25 грудня 1992 р.).
Стаття 236. Момент недійсності правочину
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і за загальним правилом визнання його недійсним в суді не вимагається, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК).
До абсолютно недійсних (нікчемних) відносять правочини:
вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотарі альної форми (статті 218—220);
Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правило ст. 220 ЦК України не поширюється на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення такого правочину пов’язується з державною реєстрацією (відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України), тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов’язків.