1. Розкрийте зміст понять «договір», «правочин» та їх співвідношення.

Відповідно до ст.. Стаття 626. ЦКУ Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір як: документ, юридичний факт, зобов’язання.

Функції договору:

1. ініціативна (це ініціативний акт , в якому сторони реалізують свою диспозитивність)

2. програмно-координаційна (програма поведінки сторін)

3. інформаційність (формальна визначеність змісту)

4. забезпечувальна+захисна (в договорі прописуються види забезпечення)

Відповідно до ст.. Стаття 202. ЦКУ Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права та обов'язки реалізуються в межах цивільного правовідношення і вони відповідно є його складовими елементами.

Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

- за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

- безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

- створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

- не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

- Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

. Аналізуючи ці поняття стає очевидним, що кожен договір (угода) є правочином, але не кожний правочин є договором, оскільки існують правочини, які не передбачають домовленості сторін. Іншими словами, дані поняття співвідносяться як частина і ціле, і звісно, ширшим є поняття правочину. Однак введення категорії правочину має також і значні негативні наслідки, що пов’язуються, насамперед, з можливістю неправильного застосування правових норм Цивільного кодексу України про правочини. Так, ні в Господарському, ні в Сімейному кодексі України правочину не приділено належної уваги, а перевага надається термінам „угода”, „договір” та „домовленість”. Хоча і в Цивільному кодексі України існують суперечності у розмежуванні понять „правочин” та „договір”, і навіть в одному випадку застосовується термін „угода”.

Таким чином, не кожний правочин є договором (угодою), а лише той, який опосередковує домовленість двох чи більше осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язківПравочин як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. В системі таких юридичних фактів правочини посідають особливе місце, вирізняючись серед них своїми специфічними ознаками. Правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (наприклад, юридичних та фактичних вчинків, заподіяння шкоди) притаманне правомірне вольове вчинення особою, що має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.

Правомірність правочину означає, що він не повинен порушувати відповідних вимог закону, загальних та спеціальних законодавчих заборон.

Суб'єктом правочину може бути будь-який суб'єкт цивільного права, шо має достатню правоздатність та дієздатність.

Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, яке реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму виявлення (складення заповіту, прийняття спадщини, складення довіреності, підписання договору та ін.). У правочинІ зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи. Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Правочин може вчинятися і однією особою .

Відмежування правочинІв від Інших юридичних актів (подій, фізичних дій і вчинків, правопорушень) має істотне практичне значення, оскільки законом встановлюється різний режим породжуваних ними правовідносин.

2. Класифікація договорів (правочинів)

І За кількістю сторін:

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

1 договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. 4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Ст. 203 ЦКУ розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні чи багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).

ІІ За моментом вчинення:

1. 1) консенсуальні (у встановленій законом формі або з дотриманням ін. формальностей – державна реєстрація ст. 210 ЦК); (домовленість сторін і передача речі, наприклад, договір позики) та консесуальні (досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов, наприклад, купівля-продаж Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціну, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник в погоджені строки не виконає своїх зобовязань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;);

2) реальні. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договор позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв дати в борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати виконання договору, оскільки він ще не вважається укладеним. Потрібно звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не збігаються, а в реальних — збігаються, то консенсуальні договори завжди є взаємними, а реальні — односторонніми.

ІІІ За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

2. 1) відплатні; (наявність зустрічного майнового еквівалента, наприклад, договір купівлі-продажу де надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг — купівля-продаж, міна, підряд, комісія) та безоплатні (обов'язок здійснити витрати має тільки одна зі сторін, наприклад, договір дарування);

2) безвідплатні.

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Водночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — договір дарування чи безоплатного користування майном.

- Форми відплатності:

1) грошова;

2) майнова;

3) відробіткова.

ІV За умовами настання правових наслідків:

1) безумовні;

2) умовні.

- Безумовними є правочини, за якими настання правових наслідків не пов’язується з певними умовами.

- Умовними є правочини, в яких виникнення правових наслідків залежить від умови яка може настати або навпаки не настати у майбутньому:

- правочин вчинений під відкладальною умовою (ч.1 ст. 212 ЦК- обумовлюється настання або зміна прав та обов’язків);

- правочин вчинений під скасувальною умовою (ч.2 ст. 212 ЦК- обумовлюється припинення прав та обов’язків).

в) Залежно від значення підстави (цілі) правочину для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні й каузальні.

Правочини, в яких визначено підстави їх укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина цивільно-правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їх здійснення. Найбільш яскравим прикладом абстрактного правочину є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось (ст.198 ЦК).

3. . правочини абстрактні (не визначено підстав їхнього здійснення, наприклад, видача векселя) та каузальні (вказана підстава їхнього укладення, більшість договорів цивільного права);

Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків, правочини бувають строковими і безстроковими.

У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх У дію, ні момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням певної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому, і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а от умова може настати, а може і не настати (ст.212 ЦК).

Залежно від того, чи пов'язують сторони з нею виникнення, зміну, чи припинення правовідносин, умова може бути відкладальною або скасувальною.

Якщо настання умови спричиняє виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов'язків, то це умова відкладальна. Наприклад, якщо здачу квартири в оренду пов'язують з вступом сина до вищого навчального закладу, то має місце відкладальна умова.

Якщо настання умови спричиняє припинення цивільних прав і обов'язків, то це умова скасувальна. Наприклад, якщо квартира здана в оренду до вступу сина до вищого навчального закладу, то має місце скасувальна умова.

4. правочини строкові (визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо) та безстрокові (терміни та строки не застерігаються, наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін);

д). правочини легітарні (такі, що мають основою приписи закону), волюнтарні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їхнього вільного волевиявлення); Крім зазначених, можна назвати й інші види правочинів: легітарні (такі, що мають основою приписи закону) і волюнтарні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їх вільного волевиявлення); усні та письмові (ст.205 ЦК); умовні та безумовні (ст.212 ЦК); біржові (такі, що укладаються на біржах і стосовно біржових товарів) і небіржові; фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата довір'я сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку — доручення, комісія та інші) та звичайні тощо.

5. є). правочини усні та письмові; умовні та безумовні; біржові та небіржові та ін.