Уваги до відмінкових форм іменників четвертої відміни

І. Чергування:

- додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-, -ен-, що є характерною ознакою цієї відміни: теля – теляти.

У родовому відмінку множини іменників з суфіксом -ен- в кінцевому закритому складі немає переходу е в і внаслідок вирівняння основ: імен-0, племен-0, але: вим'-їв, тім'-їв.

- приголосних за твердістю - м'якістю: теляти – теляті.

ІІ. Наявність паралельних форм:

- в іменниках з суфіксом -ен-:

а) у родовому відмінку однини: імен-і й ім'-я;

б) в орудному відмінку однини: племен-ем й плем'-ям.

- в іменниках з суфіксом -ат-:

а) у знахідному відмінку множини:

іменники-назви тварин мають подвійні форми: телят-0 й телят-а;

для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: (узяв) коліщат-а, бровенят-а;

іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: (зустрів) дівчат-0, малят-0.

ІІІ. Наголос:

- нерухомий для іменників з суфіксом -ат-: курч-а – курчат-и – курчат-а – курчат-ам – курчат-ами;

- рухомий для іменників з суфіксом -ен-; у множині переважно наголошується флексія: ім'-я – імен-і – імен-ем та ім'ям – імен-а – імен-ам – імен-ами.

Відмінювання множинних іменників

До іменників pluralia tantum зараховуються не лише назви типу окуляри, сани, сіни, заручини, Чернівці, Карпати, але й такі, як люди, діти, радощі, гордощі, що мають форми однини, утворені від інших основ (пор. людина, дитина, радість, гордість). Відмінкові форми множинних іменників не збігаються з відповідними формами окремих відмін, через те при вивченні словозміни ці іменники доцільно виділити в окрему групу.

Називний відмінок. У називному відмінку частина множинних іменників має закінчення -и: окуляри, штани, сани, обійми, відносини, Альпи.

Іменник люди, так само як іменники ІІ відміни типу селяни, слов’яни, болгари, татари, в сучасній українській мові в називному відмінку усталився з флексією -и.

Множинні іменники з м’яким приголосним основи та із стверділим шиплячим в називному відмінку закінчуються на -і або -ї: двері, граблі, гуслі, кучері, Чернівці, вечорниці; помиї, Гімалаї, Піренеї.

Ряд іменників pluralia tantum закінчується на -а (після м’якого приголосного графічно -я): ворота, вила, жорна, ясла, дрова, лещата; вінця. Випадки вживання зазначених іменників з флексією -и належіть до діалектизмів: «… В руках сокири, мотики, вили…» (І. Франко).

Родовий відмінок. У родовому відмінку частина множинних іменників має закінчення -ів (-їв): окулярів, кучерів, штанів, кайданів; Гімалаїв, Піренеїв. Частина іменників має нульову флексію (крім інших, ї мають усі множинні іменники з закінченням у називному відмінку -а): ночов, ножиць, канікул, конопель, зносин, Карпат, полян; дров, вил, воріт, ясел.

У формах множинних іменників з нульовим закінченням відбуваються фонетичні зміни в основах – чергування [о] з [і], поява вставних [о], [е], – як і в формах з нульовою флексією родового відмінка множини іменників І і ІІ відміни.

Деякі іменники вживаються з обома вказаними флексіями: граблів і грабель, чарів і чар, помиїв і помий тощо, наприклад: «І театрально розкланявшись, Волька, не вибираючи дороги, попростував по грузьких, які ще не бачили садівничих граблів і лопат, клумбах» (М. Руденко); «Іван з автогенником пораються біля якоїсь не зовсім іще виразної конструкції із стального прута, – щось подібне до широченних кінних грабель, тільки поставлених догори ногами» (Ю. Шовкопляс).

Група іменників pluralia tantum у родовому відмінку закінчується на -ей: дверей, сіней, курей, людей, дітей.

Давальний відмінок. Усі іменники pluralia tantum у давальному відмінку за аналогією до відповідної форми іменників І відміни закінчуються на -ам (-ям): окулярам, ночвам, наймам, радощам, пестощам; манівцям, саням, курям.

Знахідний відмінок. Більшість множинних іменників у знахідному відмінку має форму, спільну з називним. Форму, однакову з родовим відмінком, має лише іменник люди (бачу людей), хоч у деяких висловах уживається також форма, спільна із знахідним (пішов між люди, вийшов у люди).

Обидві форми (називного і родового) властиві іменникові діти (маю дітей і рідше – діти), а також назвам деяких свійських тварин (жене гуси і гусей, кури і курей).

Орудний відмінок. В орудному відмінку іменників pluralia tantum виступає закінченнями -ами (-ями): вилами, дровами, ночвами, радощами; граблями, коноплями. Іменники, що в родовому відмінку мають закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми із збереженням м’якості кінцевого приголосного (за винятком шиплячого та [р] основи): дітьми, людьми, гусьми; грішми, курми. Іменник двері, гроші, крім форм дверми, грішми, мають ще паралельні форми з закінченням колишньої двоїни -има: дверима, грошима.

Іменники з нормативними формами орудного відмінка на -ми, -има в мові художньої літератури під впливом форм інших іменників зустрічаються також з флексією -ами: «… Чи хлібом роздавати, чи грошами…» (Г. Квітка-Основ’яненко).

Місцевий відмінок. У місцевому відмінку множинні іменники закінчуються на -ах (-ях): на сходах, у ночвах, у яслах; на дверях, у граблях, у сінях.