1.Як наука, психологія виникла на межі XIX і XX ст., експериментальне вивчення психічних явищ і закономірностей почалося з середини XIX ст. Предметом психології як системи знань людство цікавиться протягом усього свого розвитку. Тому за весь час в історичному русі психологія відстоювала свою самостійність і зміст, неодноразово змушена була самовизначатися і боротися за своє існування.

Яскравою демонстрацією розвитку психологічного знання може бути визначення психології як науки. Цілісне визначення психології нам дає А. В. Петровський. "Психологія - це наука про факти, закономірності та механізми психіки як складові частини образу дійсності в мозку, на основі і за допомогою якого здійснюється керування діяльністю, яка має у людини особистісний характер

Нині психологія ґрунтується на визначенні існування психіки як об'єктивно існуючої суб'єктивної ідеальної реальності, яка до того ж суб'єктивно переживається людиною як значуще, цінність, яка має бути збережена і захищена, повинна розвиватися і вдосконалюватися.

Звідси і визначення: психологія - наука про людину як суб'єкт психіки, що включає в себе і його психічну діяльність. Таке визначення більше відповідає менталітету нашої держави.

Предмет психології - це чітко визначений зміст, якість та закономірність, яка постає перед дослідником в реальності. Предмет сучасної психології окреслює в психіці (об'єкті) як найсуттєвіше ціннісно-цільове і діяльнісно-творче ставлення індивіда до власної психіки і до себе як до її суб'єкта. Але така орієнтація на власну психіку як на цінність має бути органічним додатком до орієнтації на все інше, що міститься у навколишньому світі.

Структуру сучасної психології визначають три взаємопов'язані форми вияву психіки, що виникають у процесі активного відображення об'єктивного світу: психічні процеси, властивості особистості і психічні стани.

Загальним пояснювальним принципом сучасної психології є суб'єктивно-генетичний принцип, який полягає в поясненні породження, становлення і розвитку психіки і позиції самопричинності й спонтанності, саморозгортанні суто людського сущого, завдяки власній активності людини як суб'єкта, автора, ініціатора й виконавця індивідуальної програми творення свого світу психіки і себе в ньому.

Загалом психологічну науку можна уявити як сукупність філософських проблем психології, рефлекторної теорії психіки, вчення про принципи психології та її методології.

2.Психіка (від грец. Psychikos - душевний) - форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію. Психіка - суб'єктивне відображення об'єктивної реальності

Структура та функції психіки

Психічне має двояку форму існування:

1) Об'єктивна (первинна) - виражається в житті та діяльності.

2) Суб'єктивна (вторинна) - це рефлексія, інтроспекція, самосвідомість, відображення психічного в самому собі.

Основними функціями психіки є відображення і регулювання. Ці функції взаємозалежні і взаємообумовлені: відображення регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відображення.

Ломов Б. Ф.: "Єдність психіки як системи виражається в загальній її функції: будучи суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності, вона виконує функцію регуляції поведінки".

Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність усіх психічних проявів, інтеграцію всієї внутрішньої психічної життя. Ці ж функції забезпечують і безперервна взаємодія, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем. Людина - активна система, і в навколишньому його світі також багато активних об'єктів. Тому слід розрізняти активне і реактивне відображення, активне і реактивне регулювання.

.Розвиток психіки людини підпорядкований суспільно-історичним законам. При цьому її видові та індивідуальні особливості є лише біологічними передумовами, що полегшують або ускладнюють психічний розвиток людської особистості та її свідомості.

Відображення дійсності в мозку людини може відбуватися на різних рівнях. Вищий рівень психічного відображення, який властивий тільки людині, називається свідомістю.

У структурі свідомості виділяють чотири основних характеристики:

1. Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви.

2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я, а також пізнавати Я. Людина — єдина жива істота, яка здатна до самопізнання.

3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій.

4. Включення до складу свідомості ставлень, які виявляються в почуттях, що є індикаторами міжособистісних стосунків.

3.Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей

Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.

Цілком очевидно, що структура свідомості взаємопов'язана з її функціями, майже кожний компонент відповідає за певну функцію, наприклад, знання - за пізнавальну і прогностичну, рефлексивна функція забезпечується роботою самосвідомості тощо.

Традиційно психологія визнає два стани свідомість, властива усім людям, :

1) сон, що розглядається як період відпочинку;

2) стан пильнування, або активний стан свідомості, якій відповідає активація усього організму, що дозволяє йому уловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них в пам'ять або ж реагувати на них адекватною або неадекватною поведінкою залежно від попереднього досвіду і навичок.

Таким чином, пильнування - це той стан, в якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу. Те, як ми усвідомлюємо зовнішній світ і одночасно свій внутрішній світ, міняється впродовж дня залежно від нашого стану - від того, напружені ми або ні, збуджені або знаходимося в напівдрімоті. Таким чином, обробка інформації міняється дуже істотно залежно від рівня пильнування.

4Самосвідомість – це цілісне уявлення людини про себе, на підґрунті якого вона вибудовує відносини з іншими людьми та формує ставлення до самої себе. Психологи виділяють різноманітні складові самосвідомості.

Самосвідомість містить когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент самосвідомості – це сукупність знань про самого себе («я – житель України», «Я маю русяве волосся» тощо). Емоційний компонент – це ставлення до власних якостей, що виявляється у самоповазі, самокритиці та ін. Поведінковий компонент – прояв уявлень про себе та ставлення до власних якостей на рівні конкретних вчинків.

До сфери самосвідомості входять різноманітні складові. Їх можна розділити на групи.

Самосвідомість залежно від сфери прояву – «соціальне Я», «духовне Я», «фізичне Я» та ін.

Самосвідомість з боку її динаміки – «Я у минулому», «Я у майбутньому», «Я теперішнє».

Співвідношення ідеальних та реальних компонентів самосвідомості – «Я реальне», «Я ідеальне», «Я фантастичне».

Самосвідомість формується у процесі життя людини у суспільстві та взаємодії з іншими людьми.

На першому етапі розвитку самосвідомості відбувається усвідомлення тотожності самої себе. Вперше цей феномен з’являється у немовляти, коли дитина починає розрізняти відчуття від власного тіла та від навколишнього світу. У цей період можна спостерігати, як дитина досліджує себе, торкаючись до різних частин власного тіла. Через деякий час дитина вже може правильно показати ніс, очі та ін. З іншого боку, у дитини до одного року ще немає цілісного уявлення про себе як про тілесну істоту.

У період раннього дитинства дуже сильний вплив на розвиток свідомості має ім’я. Воно відрізняє дитину від інших, формує її індивідуальність. Ім’я відображає статеву належність дитини, воно несе інформацію про національну належність дитини та особливості культури, в якій вона виховується.

Близько трьох років у дитини з’являється усвідомлення себе як суб’єкта діяльності. Дитина відокремлює себе від батьків, від навколишнього світу та власні дії від себе, починає використовувати займенник «Я» замість називання себе по імені. У цей період формується дитячий негативізм, коли дитина намагається все робити самостійно, не слухається дорослих. Безумовно, цей період є важким для батьків. З іншого боку, намагання діяти самостійно свідчить про нормальний розвиток самосвідомості у дитини.

Значний стрибок у розвитку самосвідомості відбувається у підлітковому віці. У цей період молода людина починає роздумувати над питаннями – «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки пишуть вірші, ведуть щоденник, цікавляться психологічною та філософською літературою. Все це відображає активний розвиток самосвідомості у цей період. Центральною проблемою підліткового та раннього юнацького віку є формування ідентичності – індивідуальності, неповторності, унікальності. Виділяють такі періоди розвитку ідентичності:

Підсвідомість - це уявлення, бажання, потягу, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого і зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад і усвідомити

З. Фрейд вивчав сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми як прояви підсвідомого

Проникнути в підсвідомість можна за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо.

Явища людської психіки дуже різноманітні. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщуючись також на несвідомий рівень.

Несвідомість - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю і звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки, діяльність

Несвідоме виявляється і у так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так.

Виявляється несвідоме і в наших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів.

5 Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального — неповторного.

Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.

Особистість характеризують такі ознаки:

— розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

— відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших).

Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і виховання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності.

Розвиток людини — процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.

6.Як зазначалося, спілкування в нашому житті відіграє дуже велику роль, а його психологічна природа надто складна. Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими. Спілкування, на думку вчених, є однією з нагальних потреб людини, яка живе в суспільстві. Воно потрібне їй для взаємодії з іншими людьми, для впорядкування взаємовідносин з ними, для самоствердження в суспільстві. Більшість психологів, наприклад, називають таку потребу комунікативною і вважають, що вона проявляється через прагнення людини до розуміння її іншими. Потреба у спілкуванні виникає в перші місяці життя дитини, а на третьому році в неї вже виразно проглядає бажання спілкуватися з іншими

Функції спілкування (комунікації)

Існують різні підходи до класифікації функцій спілкування. Найбільш ефективною є, на нашу думку, така класифікація:

інформативно-комунікативна;

перцептивна;

регулятивно-комунікативна (інтерактивна);

емоційно-комунікативна.

Виокремлюють такі види спілкування:

міжособистісне;

• між особистістю і групою;

• групове і міжгрупове;

• масове;

• довірливе і конфліктне;

інтимне і криміногенне;

• ділове й особисте;

• пряме й опосередковане

• терапевтичне і ненасильницьке.

Певні види спілкування.

Залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне, спілкування між особистістю та групою.

За кількісними характеристиками суб’єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації.

За характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним.

За цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Тому в соціальній психології також виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну.

Вербальна комунікація – комунікація за допомогою усної і письмової мови.

Невербальна комунікація – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як “мова почуттів” значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. Мовчання, погляди, жести іноді дають більше інформації, ніж слова. В деяких ситуаціях в спілкуванні на невербальні його компоненти припадає до 80% загального змісту спілкування.

Психологи також визначають рівні спілкування:

маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);

конкуренція, суперництво (від спілкування на основі принципу “людина людині – вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);

співробітництво (спілкування на основі принципу “людина людині – людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.