Висновок

Сім'я є однією з найважливіших людських цінностей, тому питання врегулювання сімейних відносин, тобто відносин, які виникають між батьками і дітьми у зв'язку з народженням дитини, встановленням походження дитини, її вихованням і розвитком, особистих і майнових відносин, пов'язаних із родинними стосунками, усиновленням, опікою та піклуванням, мають таке велике значення і для суспільства загалом і для окремої людини.

Як провідний визначено принцип, закріплений у статті 52 Конституції України, - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин. Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

Сьогодні в усьому світі гостро стоїть проблема захисту дитини від протиправних посягань, від будь-яких проявів насильства щодо неї. Намагання світового співтовариства вирішити ці проблеми зумовило появу у багатьох країнах інституту Дитячого Омбудсмена – уповноваженого по захисту прав дитини.

У СК України міститься багато новел, більшість із яких мають безсумнівно прогресивний характер, однак деякі є спірними, такими, що не відповідають сучасним потребам суспільства, деякі з них зараз проаналізуємо.

Кожна дитина має право на належне виховання в сім’ї. Але іноді через протиправну, антигромадську поведінку батьків можуть постраждати діти, особливо коли батьки (один із них) є хронічними алкоголіками або наркоманами. Тому здобувачем обґрунтовується необхідність посилення відповідальності неповнолітніх батьків, які є хронічними наркоманами, алкоголіками.

Згідно зі ст. 164 СК України неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав, коли вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, якщо вони є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Закріплення такої норми в СК України є недоречним і таким, що не відповідає потребам суспільства, особливо в сучасних умовах, при збільшенні кількості бездоглядних дітей, збільшенні кількості осіб, які вживають наркотичні речовини.

Перебування дитини під наглядом нетверезої особи вже само собою є небезпечним для її життя, здоров’я, морального виховання, тим більше під наглядом особи, яка перебуває у стані наркотичного сп’яніння. Неповнолітній батько (мати), ставши у такому ранньому віці хронічним наркоманом, не може забезпечити дитину необхідним вихованням, надати можливість духовного та фізичного її розвитку. Інтереси дитини вимагають перебування в здоровому оточенні, а не під впливом батьків (одного з них) наркоманів. З метою забезпечення права дітей на належне батьківське виховання, ми пропонуємо внести зміни в СК України, передбачивши на законодавчому рівні можливість позбавлення неповнолітніх батьків батьківських прав у разі наявності у них хронічного алкоголізму або наркоманії. Ось чому ми вважаємо недоречним закріплення норми, яка забороняє позбавляти батьківських прав неповнолітніх батьків у разі, якщо вони є хронічними алкоголіками та наркоманами.

Крім того, Сімейний кодекс України відносить до компетенції суду вирішення питання про можливість побачення батьків (одного із батьків) з дитиною, які позбавлені батьківських прав. Однак на сьогодні суди перевантажені, внаслідок чого вирішення цього питання може затягнутися на тривалий термін. Тривалий час вирішення питання про побачення із дитиною може призвести до збільшення морально-психологічного навантаження на дитину, яка і так страждає через відсутність спілкування із батьками, через перебування в новому, незнайомому оточенні. Тому логічно було б віднести вирішення питання про можливість побачення із дитиною батьків (батька), позбавлених стосовно неї батьківських прав, до компетенції органів опіки і піклування.

Ще однією неточністю сімейного законодавства, на нашу думку, є право усиновителя на зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена, що закріплено у ст.231. За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни закон вимагає згоди дитини. На нашу думку, положення ч. 1 ст. 231 не досить вдале, тому що не встановлює вікової межі, з досягненням якої надання дитиною згоди на зміну імені є обов’язковим. Статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років), і тому згода вимагається від дитини, яка досягла одного місяця, року і т. ін. На нашу думку, треба удосконалити дану норму твердженням про те, наприклад, що згода не вимагається, якщо дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.